У п’ятницю після другої неділі по Зісланню Св. Духа Церква святкує ще одну урочистість — Христа Чоловіколюбця. Це свято можна назвати певним підсумком всього пасхального часу від Воскресіння до Вознесіння, а також Зішестя Св. Духа і Євхаристії. Всі ці події в особливий спосіб вказують передусім на Божу любов як найбільший дар для людей.
Це свято, як і свято Євхаристії, виникнуло в Римо-Католицькій Церкві. Культ Серця Христового з часом поширився і в Східній Церкві, богослужіння якої характеризувалося глибоким вшануванням Божої Любові і Милосердя. Митрополит Андрей Шептицький , великий знавець і шанувальник східного обряду, не вважав, що пошанування Божої Любові у вигляді Пресвятого Серця Христового не може бути не згідно з духом і практикою нашого обряду, тому його ревно відзначав, а 20-го грудня 1940 року Львівський Архієпархіальний собор у своїх рішеннях поручає священникам щороку в третю неділю по Зішестю Св. Духа після св. літургії відчитувати акт посвяти Христовому Серцю та посвячує Йому цілу Львівську Архієпархію. Згодом це свято поширились і в інших західноукраїнських єпархіях. Празник Серця Христового згодом прийняли й інші східні католицькі церкви: Сирійська, Маронітська, Халдейська, Вірменська, Мелхітська й Італо-Грецька.
Реформа наших богослужбових книг, проведена Апостольською Столицею у 1940 році, визначила офіційну назву цього свята: «Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа, Чоловіколюбця». Богослужбові тексти й акафіст до празника уклав літургіст о. Ісидор Дольницький. Досліджуючи історію зародження культу Серця Христа Чоловіколюбця, бачимо, що ця подія сталася відносно недавно — в кінці XVII ст. Великою апостолкою цього культу стала монахиня св. Маргарита Марія Алякок, у час доволі складний, коли була велика потреба звістити людям про Нескінченне Милосердя Боже. Саме цій побожній монахині в 1673–1675 роках явився Ісус Христос, показуючи їй своє зранене Серце і доручивши ширити побожність.
Наступна схожа подія сталася вже в минулому столітті в сусідній Польщі, коли Господь в особливий спосіб пригадує свою любов до людства. сестрі Фаустині Ковальській, простій, неосвіченій але мужній, безмежно відданій Богові монахині, Господь доручив велику місію: послання милосердя люблячого Бога, адресованого всьому світу, зі словами: «Посилаю тебе до всього людства з Моїм милосердям. Не хочу карати більше зболіле людство, а прагну його зцілити, пригортаючи його до Мого люблячого Серця. Даю їм останню надію на порятунок. Якщо не відкинуть і не величатимуть Мого Милосердя, загинуть навіки».
У Східній Церкві нема згадки про пошанування Серця Христового. Проте більше наголошується на пошануванні Божої Любові. Так, уже в IV ст. зустрічаємо богословське опрацювання такого культу св. Григорієм Ніським, котрий створив своєрідне богослов’я Божої Любові. Крім загальної Любові (грец. «агапе»), він ще розрізняє в Бозі особливу любов до людей і називає її «чоловіколюбіє» (грец. «філантропія»). Св. Григорій стверджує, що «чоловіколюбіє є особливою характеристикою Божої природи».
Від першої до останньої сторінки Євангеліє описує, як Христос любить людей, наводить стільки прикладів тієї нескінченної доброти і милосердя: він сліпим очі відкривав, німим язики розв’язував, глухим слух повертав, прокажених очищував, голодних хлібом чудесно насичував. Ми бачимо у св. Євангелії, як Він стоїть заплаканий біля померлого Лазаря. Також Він добре розуміючи, яка доля чекає Єрусалим, знову заплакав і благословив тих, хто гірко плаче і карається, словами: «Блаженні засмучені, бо вони утішеними будуть».
Розмірковуючи над значенням празника Христа Чоловіколюбця, слід згадати образ Ісуса Христа, намальований матір’ю Андрея Шептицького, Софією Фредро, і подарований Синові в 1901 році, коли він став Митрополитом. Відтоді образ був із ним у митрополичих палатах.
Цікавою є історія збереження цього образу. Початково малюнок зображав Найсвятіше Христове Серце. Однак після 1946 року, достеменно не відомо з яких причин (чи для того, щоб зберегти образ від знищення більшовицькою владою, чи у зв’язку з тим, що у східній традиції нема звичаю шанування Серця Христового), художники замалювали серце і натомість намалювали на руках у Ісуса ягня. Таким чином образ набув змісту «Христос Добрий Пастир». І тільки в 2012 році, коли образ взяли до реставраційної майстерні при монастирі оо. Студитів у Львові, то після детального обстеження виявилось, що під ягням є зображення Серця. То ж ікону повернули до первинного вигляду і назви — «Христа Чоловіколюбця».
Через цю ікону мати Митрополита наче промовляє до всіх нас. Це момент віри і зустрічі Софії Фредро-Шептицької з Богом, бо ця зустріч є особливо видимою через її сина, який став пастирем усього українського народу.
Цей образ, намальований Софією Фредро наприкінці XIX ст. дуже схожий до образу «Найсвятішого Серця Христового» (із зображенням двох променів), який попросила намалювати св. Марія Фаустина Ковальська вже в 1938 році, відповідно до об’явлення їй Ісуса Христа. Це свідчить про велику побожність Софії Фредро, котра інтуїтивно зобразила Серце Христове ще майже за пів століття до об’явлень самого Ісуса Христа Фаустині Ковальській.
Окрім Митрополита Андрея, великим чоловіколюбством відзначились і св. Іван Милостивий, Патріарх Олександрійський. Не будучи ні ченцем, ні священником, він був обраний на патріарший престол на бажання народу за своє співчутливе і добре серце. Рішення затвердив імператор Іраклій. Ставши патріархом у 610 році, він порахував усіх бідних в Олександрії і роздав їм усе своє майно. Св. Іван надсилав милостиню до Гробу Господнього, давав у себе притулок і допомагав убогим, хворим і немічним, викуповував полонених.
Також великим чоловіколюбцем був український святий Теодозій Печерський. Він багато дбав про бідних і нужденних, побудував для них у монастирі особливий двір, де вони могли отримати їжу і житло. Крім цього, св. Теодозій посилав щосуботи віз хліба ув’язненим. Але одного разу так сталося, що в монастирі закінчилися продукти і гроші для їх купівлі, й тоді святий помолився і вогненний юнак (очевидно, Ангел) приніс йому гроші.
Є й багато інших прикладів і свідчень того, як виявляється Божа Любов через милосердя святих людей. Виявом Божої Любові є й подвиги наших хлопців, котрі ціною власного життя захищають наш народ від лютих москалів на передовій, а також наших отців-капеланів, котрі щодня молитовно взивають до Божого Серця словами: «Пресвяте Серце Ісуса, зішли Свою благодатну любов на кожного з нас і поверни кожну людину на дорогу, яка веде до храму. Господи, рятуй український народ через діла доброти й милосердя, і так допоможи стати Твоїми правдивими апостолами, а через тверду віру отримати благодать миру і щасливе майбутнє для наших дітей в Україні».
Цікавим є той факт, що у дрогобицьких дерев’яних церквах Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста не знаходимо зображень «Найсвятішого Серця Христового». Це пояснюється тим, що ці храми розмальовувались у XVII–XVIII стт., коли культ Христа-Чоловіколюбця ще не поширився на нашій землі. І щойно, коли на початку XX ст. ця іконографія з’явилась у церковному середовищі Греко-Католицької Церкви, тоді образ «Христос-Чоловіколюбець» створив для бічного вівтаря дрогобицької церкви Св. Трійці маляр Георг Кот в 1908 році — саме в час, коли оо. Василіяни фундаментально перебудовували і наново прикрашали цей головний храм Дрогобича.
Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний
