24 лютого церква вшановує пам’ять першого і другого віднайдення голови Іоана Предтечі.
Упродовж історії Церкви ця святиня була неодноразово загублена, тричі вона була віднайдена. Як ми знаємо зі Святого Письма, святого Іоана було страчено за наказом царя Ірода – йому усікли голову в темниці. З мирської точки зору, це була ганебна смерть, але відповідно до православної віри, Іоан Хреститель зазнав славну мученицьку кончину за істину, служителем якої він був усе своє життя.
Ми знаємо історію Іродіади та її доньки Саломеї, яка танцювала на дні народженні Ірода, і як цар поклявся, що чого тільки попросить за цей блудний танець, то він дасть їй. Будучи навченою своєю матір’ю, вона попросила голову Іоана Предтечі. Ірод хоча і не хотів цього робити, але через клятву звелів волкам відсікти святу голову.
Іродіада сховала голову Іоана в нечистому місці. Про це дізналась Іоанна, дружина Худзи, який керував будинком Ірода. Вона вночі таємно викопала цю посудину і закопала її на Оливній горі в одному з маєтків Ірода. Через багато років цей маєток перейшов у володіння благочестивому вельможі Інокентію, який став будувати там церкву. Коли копали рів для фундаменту, була знайдена посудина з чесною головою Іоана Хрестителя. Інокентій дізнався про велич святині за благодатними ознаками. Так сталося перше віднайдення (IV століття). Інокентій зберігав її з великим благоговінням , але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена невірними, знову приховав її в тому ж самому місці, де знайшов. Після смерті його церква прийшла в запустіння і зруйнувалася.
У часи рівноапостольного правителя Костянтина Великого в IVстолітті християнська віра почала процвітати. Якось двом ченцям, які прийшли до Єрусалиму на поклоніння святим місцям, двічі явився сам святий Предчета і відкрив місце знаходження своєї чесної голови. Монахи відкрили святиню і, поклавши її у мішок з верблюжої вовни, пішли додому. По дорозі вони зустріли знайомого гончара і дали йому нести дорогоцінну ношу. Не знаючи, що саме він несе, гончар спокійно продовжував путь. Але йому з’явився сам Предчета і звелів бігти від недбайливих і ледачих іноків разом із тим, що було в нього в руках. Гончар сховався від ченців і вдома з почестями зберігав чесну голову святого Предтечі. Перед смертю він запечатав її у посудину і передав сестрі.
Благоговійні християни берегли чесну голову Іоана Хрестителя, поки її володарем не став священник Євстафій, заражений аріанською єрессю. Коли його блюзнірство відкрилося, він був змушений втікати. Закопавши святиню біля Чмесси в печері, єретик розраховував згодом повернутися і знову оволодіти нею для розповсюдження псевдовчення. Але Бог не допустив цього.
У печері оселилися благочестиві ченці, а згодом на цьому місці виник монастир. У 452 році архімандриту цієї обителі Маркелу святий Іоанн у видінні вказав місце, де саме схована Його чесна голова. Так відбулося друге віднайдення. Святиня була перенесена до Чмесси, а потім – до Константинополя.
У свято першого і другого знайдення голови моляться перед іконами іконографічного типу «Усікновення голови Іоана Предтечі.» Даний тип іконографії сягає ранньовізантійської мініатюри. У Введенському приділі Дрогобицької церкви святого Юри в одному з вітрил можна побачити один із різновидів цієї іконографії – «Танець Саломеї» початку XVIII століття.
Авторка тексту – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлина – Володимир Пограничний
