17 вересня Православна Церква вшановує пророка Мойсея.
Особистість Мойсея унікальна, а історія його життя вражає. Визволитель, лідер, вождь Ізраїлю і законодавець. У його житті були злети й падіння, перемоги й фатальні помилки. Мойсей на горі Синай прийняв від Бога десять заповідей. П’ять книг під назвою «Тора» (закон) — Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення закону — відомі як «Мойсеєве п’ятикнижжя». Вони написані не однією людиною, а мають від чотирьох до п’яти головних джерел, котрі критики Біблії називають «першим та другим яхвістом», а також авторами повторення Закону і кодексу священнослужителів. Внаслідок безперервної редакційної діяльності ці п’ять книг оформилися в єдине ціле, яке маємо сьогодні. Ці книги є першою частиною старозавітного канону.
Мойсей, безперечно, є історичною фігурою. Його ім’я — єгипетського походження і означає «син» або «дитя», «дитина», тобто він — син Тора (Ра). Згідно з даними єгипетського жерця й історика Манефона, Мойсей був жерцем Осіріса і звався єгиптянами Осарсіф. Манефон стверджує, що Мойсей був сином принцеси Термутіс — сестри фараона Рамзеса II (Термутіс — ім’я отруйної змії, священної богині Ісіди). Єврейське тлумачення «витягнутий з води» є непереконливим. Єврейські джерела вважають, що Мойсей був сином Амрама та Йохаведи з ізраїльського коліна Левія — касти священнослужителів, які колись служили зміїному культу канаїтського походження. Оскільки до моменту народження Мойсея всіх новонароджених дітей євреїв за наказом фараона кидали у воду, батьки сплели для нього кошик із тростини, обробили його асфальтом і смолою і, поклавши в неї немовля, поставили в очереті при березі річки. Дочка фараона, яка прийшла до ріки митися, знайшла його та виховала як власного сина.
Можливо, істина десь посередині. Історія про покладене в кошик немовляти, знайденого єгиптянкою, має зробити більш прийнятним сюжет про кохання єгиптянки та єврея. Мойсей жив, згідно з хронологічними розрахунками, близько 1450 р. до н. е. Епоха «Єгипетської темряви», що пов’язується з виверженням вулкану Тіра (Санторіна), очевидно, тривала саме тоді.
Коли Мойсей вже у 80-річному віці звернувся до фараона з проханням звільнити єврейський народ із рабства і дозволити вивести його в Палестину, фараон опирався, але Мойсей силою магії змусив його скоритися.
Мойсей об’єднав євреїв у народ, що пішов із Єгипту, завдяки укладенню союзу з єдиним Богом Яхве («Хай не буде в тебе інших богів перед моїм лицем», Вих. 20: 3) і одночасно з релігією отримав право і моральний закон.
При всіх чудесах, які Мойсей чинив перед фараоном, він використовував «зміїний жезл», який згодом шанувався євреями. Жезл дає додаткову вказівку на те, що Мойсей спочатку отримав виховання як єгипетський жрець, адже зміїний жезл та леопардова шкура належить до звичних культових атрибутів жерця Осіріса. Тепер вже важко судити, чи можна буквально сприймати ті чудеса Мойсея, про які розповідає Біблія. Багато що говорить, наприклад, на користь того, що чуда Мойсея — це насправді розділені в часі події. Зокрема, виступ Мойсея і Аарона перед фараоном, дійсно є окремим фрагментом одної довготривалої дії, пізніше описаної як різні частин її.
Коли Мойсей прийшов до фараона, він прийшов із Синайської пустелі, де, як розповідає Біблія, він кілька десятків років провів серед кочового народу у священника Йофора. Мойсей одружився з його донькою Сепфорою (Біблія називає її мавританкою).
Напевне, тоді Мойсей удосконалив свою магічну майстерність, спілкуючись з Йофором і Сепфорою. Не випадково ж він згодом неодноразово вступав у суперечку зі своїм братом Аароном, також досвідченим у магії, та його дружиною Маріам. Мойсей, верховний жрець Осіріса зі зміїним жезлом і леопардовою шкурою, під час виконання ритуалу «третього ока» вибив жезлом Аарона воду зі скелі. З погляду глибшої символіки, тут ідеться про символ — «воду істинного знання», якої прагнуть релігійні адепти.
Найвидатніший подвиг Мойсея полягав у тому, щоб після того, як він вивів євреїв з Єгипту, в розпеченій пустелі, якою він водив, як стверджує Біблія, упродовж 40 років, зробити їх тим, чим вони вважають себе й досі, а саме «обраним народом».
Мойсей послідовно утверджував ідею Авраама щодо існування єдиного Бога. У заснованій ним релігії Мойсей так майстерно переплів усілякі заборони, постанови та розпорядження з практичними і соціальними умовами, що його вчення перетворюється на універсальний закон повсякденного життя.
Роки в пустелі Мойсей використав також для того, щоб досягти певного генетичного складу в народі: він знову поділив євреїв на роди, клани та сім’ї, причому відвів особливе місце коліну священників. Одне з неоднозначних місць у Біблії, в якому розповідається, що всі чоловіки, які при виході з Єгипту були у зрілому віці, загинули в пустелі, очевидно, можна трактувати як саме духовну переміну особистостей — Мойсей наповнив їхню свідомість новими пізнаннями їхньої ідентичності та гідності як євреїв.
Становище Мойсея — найбільшого старозавітного пророка, засновника юдаїзму, який вивів євреїв з Єгипту, де вони перебували в рабстві, прийняв Декалог на Синайській горі від Бога і згуртував ізраїльські коліна в єдиний народ, формувалося ще, очевидно, з юних літ. Перші 40 років свого життя Мойсей провів у Єгипті і виховувався у палаці, як син доньки фараона. Тут він здобув блискучу освіту і був посвячений «у всю мудрість Єгипетську» — в усі таємниці релігійного й політичного світогляду Єгипту. Переказ подає, що він обіймав посаду командувача єгипетської армії і допоміг фараонові здобути перемогу над ефіопами, що напали на Єгипет.
Хоча Мойсей ріс вільно, він все ж ніколи не забував свого єврейського коріння. Якось він побажав подивитись, як живуть його одноплемінники. Побачивши як наглядач-єгиптянин б’є одного з рабів-ізраїльтян, Мойсей заступився за нього і в пориві люті вбив наглядача. Фараон, дізнавшись про це, хотів покарати Мойсея. Єдиною можливістю для Мойсея врятуватись була втеча в Синайську пустелю, що біля Червоного моря між Єгиптом і Ханааном. Він оселився в землі Мідіанській (Вих. 2: 15), у священника Йофора і одружився з його донькою Сепфорою, яка народила йому синів Гірсама (Вих. 2: 22) та Єлієзера (Вих. 18: 3). Після виходу євреїв з Єгипту Мойсей зібрав багатотисячну армію та винищив мадіамців (народ своєї дружини).
Одного разу, випасаючи стадо біля гори Синай (Хорив), він бачив видіння — густий терновий кущ, який був охоплений яскравим полум’ям і горів, але не згорав (Вих. 3: 1–5). Терновий кущ, або «неопалима купина» — це прообраз Боголюдства і Богоматері. Він символізує собою зіткнення людини з богом. З неопалимої купини Мойсей отримав заклик від Бога, що відкрив йому своє ім’я (Яхве, «Сущий»), аби визволити свій народ. Для того, щоб Мойсей повірив, Бог показав знамення — Він перетворив палицю Мойсея на змія, а змія — знову на палицю. Також Мойсей поклав руку до себе в пазуху, і рука побіліла від прокази, як сніг, а потім Бог її зцілив (Вих. 4: 1–7).
Оскільки Мойсей мав дефект мови, Бог вибрав його брата Аарона «бути вустами Мойсея» і клопотати перед фараоном про визволення синів Ізраїлю.
Впертість фараона піддала його державу жахам «десяти страт єгипетських»: перетворенню води Нілу в кров, пошесті жаб, нашестя сарани, мору худоби, хвороби людей, стихії граду й вогню, темряві, смерті первістків у єгипетських сім’ях і всього первородного з худоби. Після того фараон дозволив їм відлучитись на три дні.
Бог показував втікачам шлях: Він ішов перед ними вдень у стовпі хмарному, а вночі — в стовпі вогненному, освітлюючи дорогу (Вих. 13: 21–22). Червоне море розступилось перед ними, але зімкнулось над армією фараона і потопило її.
Їжею, посланою Богом, упродовж 40 років були перепілки і манна небесна, а воду Мойсей, за наказом Бога, вибив із гори Синай, вдаривши об неї своїм жезлом.
На горі Синай Бог дав Мойсеєві правила, як треба жити синам Ізраїлевим, а потім Мойсей отримав від Бога кам’яні скрижалі Завіту з Десятьма заповідями, що стали основою Мойсеєвого закону — «Тори». Так було укладено завіт між Богом та вибраним народом. Тут же, на горі Синай, отримав вказівки про будівництво Скинії та закони богослужіння.
Мойсей двічі сходив на гору Синай, залишаючись там по 40 днів. Під час першого сходження, народ, у відсутності Мойсея, згрішив — порушив щойно отриманий заповіт: зробив собі для божественного поклоніння золотого тільця. Мойсей у гніві розбив скрижалі та знищив тільця. Після цього він знову на 40 днів повернувся на гору і молився Богу за прощення народу. Звідти він повернувся з обличчям, осяяним світлом Божим (преобразився, як і Ісус Христос на горі Тавор), і був змушений ховати обличчя під покривалом, аби народ не осліпнув.
Через півроку була споруджена і освячена Скинія — великий, багато прикрашений намет, усередині якого стояв ковчег Завіту — дерев’яна, оббита золотом скриня з зображенням херувимів зверху. У ковчезі лежали принесені Мойсеєм з Синаю скрижалі заповіту, золота стамна з манною та жезл Аарона, що розквітнув. Для запобігання суперечки про те, кому має належати право священства, Бог наказав взяти у кожного з дванадцяти глав колін ізраїльських по жезлу і покласти в скинії, обіцяючи, що жезл обраного Ним розквітне. Жезл Аарона зацвів і приніс плоди мигдалю. Аарон був висвячений на первосвященника, а інші члени з коліна Левія — на священників і «левітів» — дияконів. Відтоді у євреїв почали відбуватися регулярні богослужіння та жертвоприношення тварин.
Мойсей до кінця життя залишався вірним служителем Господа Бога. Він вів, навчав та настановляв свій народ. Влаштував їхнє майбутнє. Проте в «землю обітованну» не увів їх — через маловір’я, проявлене ним і його братом Аароном біля вод Меріви в Кадесі. Тоді Мойсей двічі вдарив по скелі своїм жезлом, і з каменю потекла вода, хоча досить було одного удару. Після того Бог, розгнівавшись, оголосив, що ні Мойсей, ні його брат Аарон не увійдуть до «землі обіцяної».
За своєю природою Мойсей був нетерплячий і схильний до гніву. Але шляхом Божественного виховання став настільки смиренним, що називався найсмиреннішою людиною на землі. У якомусь сенсі доля Мойсея схожа на долю самого Старого Завіту, який крізь пустелю язичництва довів народ Ізраїлю до Нового Завіту і завмер на його порозі — так і Мойсей помер наприкінці 40-річних мандрівок на вершині гори Нево, з якої він міг здалека бачити «обітованну землю» — Палестину. Бог сказав йому: «Ось земля, про яку я присягався Авраамові, Ісааку і Якову. Я дав тобі побачити її очима твоїми, але в неї ти не ввійдеш». Було йому 120 років, але ні зір не притупився, ні сила не вичерпалась. 40 років провів у полоні єгипетського фараона, 40 — зі стадом овець в землі Мадіамській, 40 — у мандруванні Синайською пустелею на чолі ізраїльського народу. Ізраїльтяни вшанували смерть Мойсея 30-денним плачом. Його могила була скрита Богом, аби схильний на той час до язичництва ізраїльський народ не зробив із неї культу. «Похований на долині в Моавській землі напроти Бет-Пеору, і ніхто не знає місця поховання його навіть до цього дня» (Втор. 34: 6).
У християнстві Мойсей вважається одним із найважливіших прообразів Ісуса Христа — як через Мойсея явлений світові Старий Заповіт, так через Христа у Нагірній проповіді — Новий Заповіт. Згідно з Євангеліями, під час Преображення на горі Тавор, з Ісусом були явлені пророки Мойсей та Ілля.
У церковному мистецтві ікона «Мойсей» входить до пророчого ряду іконостасів. Крім суто релігійного іконопису, постать Мойсея часто використовувався в образотворчому мистецтві, в скульптурі, музиці, літературі.
У дрогобицьких дерев’яних церквах є кілька зображень Мойсея. Зокрема, це традиційна ікона «Мойсей» у пророчому ряді церкви Воздвиження Чесного Хреста: пророка зображено з хартією, що розвивається навколо його голови з написом «Аз видіхом се Купина Огнем Великим опаляємая и несогараше тако Діва». В церкві Св. Юра зображення Мойсея можна побачити в монументальній композиції «Страшний Суд» південної стіни нави та в складній багатоплановій композиції «Три Синайські гори» на західній стіні емпори. У «Страшному Суді» постать Мойсея виступає поперед чину нехристиянських народів — «жидів», «турків», «арабів», що йдуть на Суд Божий. А в оригінальній композиції «Три Синайські гори» Мойсея можна побачити принаймні тричі — в епізодах «Мойсей пасе вівці в Синайській пустелі», «Неопалима Купина» і «Мойсей переводить євреїв через Червоне море».
Автор – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний, Матвій Пограничний
