Найбільш важливим і особливо суворим для всіх християн є Великий піст (чотиридесятниця), зокрема, – його останній, Страсний тиждень, коли згадуються події кінця земного життя Спасителя. Добровільні страждання та смерть Господа на Хресті, Його славне Воскресіння з мертвих описані в усіх чотирьох Євангеліях та апокрифічних розповідях, ілюстрації до яких з’явилися у ранньохристиянському мистецтві у розписах, рельєфах, мініатюрах IV-V століть, а розширена редакція іконографії «Страстей Господніх» сформувалася у Візантії після перемоги над ідеологією іконоборців.

Що стосується найдавніших українських аналогічних пам’яток, то у Софії Київській страсні цикли вперше були розгорнуті за текстами євангелістів у фресках ХI століття, що збереглися лише, на жаль, фрагментарно. До ранніх зображень «Страстей Христових» XIV-XV століть також належать розписи у Горянах біля Ужгорода, фрески, виконані українськими майстрами у Любліні, Сандомирі та Кракові.

«Страсті Христові» у храмі займали довільну стіну нави як у вигляді фресок, монументальних розписів, так і великоформатних ікон, що складалися з окремих дощок, з’єднаних між собою. Були також окремі спроби галицьких майстрів розміщувати пасійний цикл безпосередньо в іконостасі як незалежний ряд, проте, вони стали лише самобутніми нововведеннями і не набрали належної популярності (Львівські церкви Успіння та П’ятницька I половини XVII століття).

Як правило, у більшості галицьких храмів наслідували давню традицію і створювали окремі великі страсні ікони, часто замінюючи стінопис (с. Почаєвичі, с. Вовче. смт. Меденичі та ін.), у зображеннях яких кожний майстер прагнув розкрити власне розуміння композицій пасійного циклу. Для іконописців, як і для замовників, не було строго регламентованих положень стосовно розмірів страсних ікон, кількості сцен, наявності сюжетів та їх кольорового вирішення; також, не мало значення місце у наві, де вони мали бути розміщені.

Особливо демократично до цього питання почали ставитися на зламі XVI- XVII століть Отже, іконографія «Страстей» у розписах українських церков та на іконах розгорталася довільно довкола сюжету «Розп’яття з пристоячими» («Голгофи»), зазвичай, виділяючи його у масштабі. Явище, де тема «Голгофа» стала ключовою, завершуючи іконостас, відбулося під впливом сакрального мистецтва Західної церкви і мало місце у добу італійського проторенесансу, коли аналогічно завершувались вівтарні перегороди (твори художника Джотто ді Бондоне кінця XIII- XІV століття у храмі Санта Марія Новелла).

Водночас, в українських іконостасах тема «Голгофа» розкривалася у різних композиційних типах: коли була намальована як звичайна ікона на прямокутній дошці («Розп’яття» ІІ половини XVI століття з Либохори (НМЛ), «Розп’яття» ІІ половини XVI століття з Вовчого (НМЛ) і, коли контури зображення були вирізані по силуету («Розп’яття» II половини XVI століття з с. Боршевичі (НМЛ), «Розп’яття» ІI половини XVI століття з с. Долина).

Серед великої кількості пам’яток музею «Дрогобиччина», шо висвітлюють страсну тему, своєрідною є композиція «Розп’яття з пристоячими» II половини XVII століття, створена Стефаном Поповичем Медицьким для дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста. Іконографія твору майстром побудована за класичним типом, схема якого була особливо популярною в галицькому іконописі XVI – XVII століття, де образи і хрест були вирізані по силуету. З огляду на форму і розміри, очевидно, що ця композиція була задумана іконописцем для головного іконостасу церкви, і встановлена вона була на торці розширеного тябла, щоб сприйматись силуетно на тлі кругозору, який відкривався на вівтарну частину храму.

Стефан Медицький створив лаконічне дрогобицьке «Розп’яття» – хрест із розіп’ятим Ісусом, Богоматір з двома Маріями та Іван Богослов з новонаверненим сотником Лонгином, які розвернуті на три чверті в напрямі до Ісуса. Хрест розміщений по центру сцени досить масивно, фланкуючи композицію, ділить її своїм силуетом і темним тоном коричневого кольору майже на дві половини. Праворуч, творячи зміщену діагональ, стоять Іван Богослов, позаду нього – сотник Лонгин.

Образ Івана наділений портретними жіночими рисами, засвідчуючи те, що він – наймолодший учень Христа. Апостол з острахом спостерігає за Богоматір’ю, піднявши праву руку до обличчя (саме Івана Христос просив опікуватися Богородицею). Ліва його рука опущена вниз у жесті застереження. Одягнутий Іван у яскраво червоний хітон, який, синхронізуючись з такого ж кольору мафорієм Марії Магдалини, творить кольоровий акцент композиції, символізуючи присутність Бога та невідворотність Його задумів.

Позаду Івана зображено Лонгина, який уважно спостерігає за Ісусом. Правою рукою сотник піднімає вгору спис (зображення його збереглося фрагментарно) – одне зі знарядь страстей Господніх, а лівою оперся на руків’я меча. На голові його – шолом, а на плечі – округлий щит, він одягнений в обладунки римського воїна. Ліворуч намальовано двох Марій. Вони втішають, розраджують та підтримують Богородицю, яка стоїть між ними. Силует Богоматері, ніби відхилений та відвернутий від Христа, руки складені у жесті захисту та безвиході.

Одягнена Богоматір у темно багряний мафорій та темно синю туніку, що є символом смутку. Ліворуч неї автор зобразив Марію, дружину Клеопову. Вона підтримує Богоматір за руку. Погляд її спрямований на Ісуса. Одежі її також приглушених тонів.

Марія Магдалена стоїть позаду Богородиці, праворуч. Вона притуляє її до себе, підтримуючи двома руками. Погляд її очей стривожений і спрямований на Богоматір, а не на Ісуса, як це є на традиційних зображеннях, більше того – вона в розпачі відвернулася від розп’яття.

Хрест дрогобицької композиції майстер задумав шестикінечний з косою поперечиною, яку пов’язують з православним обрядом. При тлумаченні появи поперечини на хресті авторитетні джерела виділяють три значення: історичне, сотеріологічне і жертовне. Перше значення вказує на дощечку, яку прибивали під ноги розіп’ятій людині в якості опори. З одного боку, вона допомагала трохи впертися ногами, щоб жертва, повиснувши на руках, не задихнулася, з іншого боку, її робили нахиленою, щоб опора була неповноцінною і муки розтягувались у часі. За сотеріологічним значенням поперечина вказувала на розбійника, що увірував (тропар дев’ятого класу), а нахил показував Спасителя.

У такий спосіб дощечка символізувала терези правосуддя, підкреслюючи тему богопізнання. Третє, жертовне значення, розповідає про підніжжя новозавітного жертовника, як символ священицької гідності Спасителя, який добровільно приніс Себе в жертву за чужі злочини. Очевидно, автор дрогобицького «Розп’яття з пристоячими» був обізнаний з усіма теологічними варіантами значень поперечини, поява її на згаданій композиції була зумовлена, передусім, тим, що замовники твору і він, зокрема, сповідували східний обряд і противилися впливам латинського обряду, непопулярного серед українців.

У Каппадокії існує приклад фрески XI століття з розп’яттям з перемичкою, який прийшов з Візантії в Україну. Нині різна канонічна форма хреста є особливою відмінністю і розділяє східний і західний християнські обряди, оскільки католики за основу взяли простий, чотирикінцевий варіант, який став символом віри.

Як свідчать перекази, розпинаючи Ісуса, за вказівкою Понтія Пилата над хрестом почепили табличку трьома мовами – грецькою, латинською і арамейською (Ів. 19:19), на дрогобицькому хресті видно титл: « ІN.ЦЙ », що, імовірно, було опискою, бо традиційно є поширений «ІNЦІ» – «Ісус Назарянин, Цар Іудейський». Довгі рамена хреста біля голови Ісуса мають літери: «І∑» та «Х∑», символізуючи ім’я Христа. Коса поперечина теж містить напис, він погано збережений, проте, це може бути : «NIKA».

Давня традиція на розп’яттях мала лише напис : «ІNЦІ», але східна традиція іконопису дещо змінила цей контекст, після чого на хрестах з’явився інший, урочистий напис в дусі Воскресіння: «Цар Слави Ісус Христос NIKA ( гр. перемагає ), а скорочено: « ЦР С ІС ХС NK» (такий напис є на згаданій іконі з Боршевич (НМЛ) .

Серед збережених страсних пам’яток мало має аналогічні написи на поперечині, як це зробив Стефан Медицький, очевидно, він хотів показати своє бачення теми «Голгофа», сповнене надії, яке автор підсилив зображенням черепа Адама із двома кістками внизу на хресті, що є символом відкупу людства від первородного гріха та відкриття шляху до Бога.

Відмінною ознакою дрогобицької пам’ятки є те, що Христос, за традиціями східного обряду, є зображений розіпнутим на чотирьох цвяхах: як руки його, так і ноги прибиті кожна своїм цвяхом. Також, долоні Його, за каноном, обов’язково відкриті. Постать Ісуса, символізуючи значущість, підкреслено збільшена, порівняно з фігурами пристоячих.

Іконографія «Розп’яття» є символом драми Божественної любові. Сам Христос навчав, що «ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли за ближнього життя віддає…» (Йо. 15, 13; див. Йо 3, 16-18). Тематичний уклад дрогобицької пам’ятки сповнений не лише глибокої скорботи і величного трагізму земної дороги Спасителя, але – і Його Божественного тріумфу.

Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва

Світлини – Зоряна Погранична