Завершується найбільш важливий і особливо суворий для всіх християн Великий піст (чотиридесятниця), зокрема, – його останній, Страсний тиждень, коли згадуються події кінця земного життя Спасителя. Добровільні страждання та смерть Господа на Хресті, Його славне Воскресіння з мертвих описані в усіх чотирьох Євангеліях та апокрифічних розповідях, ілюстрації яких з’явилися у ранньохристиянському мистецтві у розписах, рельєфах, мініатюрах IV-V століть, а розширена редакція іконографії «Страстей Господніх» сформувалася у Візантії після перемоги над ідеологією іконоборців.
У Софії Київській страсні цикли вперше були розгорнуті за текстами євангелістів у фресках ХI ст., що збереглися до наших днів, на жаль, фрагментарно. Тематичний уклад пізніших українських страсних пам’яток був сповнений не лише глибокої скорботи і величного трагізму земної дороги Спасителя, але – і Його Божественного тріумфу.
У найголовнішому і домінуючому страсному сюжеті «Розп’яття Господнє» ключовим було зображення смерті на Хресті, на яку засудили фарисеї Ісуса Христа. Така страта на той час вважалася найбільш ганебною, найболіснішою та найбільш жорстокою. Пізніша редакція цієї сцени «Страстей» вирішувалася окремою композицією під назвою «Голгофа» або «Розп’яття з Пристоячими», вона також висвітлювала страту Ісуса Христа через муки і розпинання.
Святе Писання свідчить, що Ісус Христос прийняв мученицьку смерть, щоб відкупити людство від первородного гріха Адама та відкрити шлях до Бога. Проповідуючи, Христос вчив, що «ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли за ближнього життя віддає…» (Йо. 15, 13), тому в іконографії «Розп’яття» розкривається драма божественної любові, котра проявилася на горі Голгофі: «Його привели на місце Голгофу, що значить Череповище. І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв. І Його розп’яли, і поділили одежу Його, кинувши жереб про неї, хто що візьме. Була ж третя година, як Його розп’яли. І був напис провини Його: «Цар Юдейський». (Мр. 15:22-30). «Тоді розіп’ято з Ним двох розбійників, одного праворуч, і одного ліворуч Його. І збулося Писання, що каже: До злочинців Його зараховано!» (Мт. 27:33-38). «А один із розіп’ятих злочинців став зневажати Його й говорити: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!». Обізвався ж той другий, докоряючи йому, казав: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну плату за вчинки свої матимемо. Цей же жодного зла не вчинив». І сказав до Ісуса: «Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!». І промовив до нього Ісус: «Правдиво кажу тобі: «Ти будеш зі Мною сьогодні в раю!» А люди стояли й дивились, а вояки і старшини насміхалися та глузували з Нього: «Він інших рятував, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець». «Наближалася шоста година і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої… І сонце затьмарилось, а в храмі завіса роздерлась надвоє… І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!». І це прорікши, Він духа віддав… Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: «Дійсно праведний був Чоловік Цей!» (Лк. 23:33-47).
Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: «Оце, жоно, твій син!» Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень узяв її до себе» (Ів. 19:17-30).
У музеї «Дрогобиччина» зберігається запрестольна ікона «Голгофа» ХIХ ст. невідомого автора з дрогобицької церкви Спаса. Композиція ікони умовно поділена на два регістри, висвітлюючи дві теми: «Мученицьку смерть Ісуса на Хресті» та «Тайну Святої Євхаристії».
У центрі композиції художник намалював великий чотириконечний Хрест, на якому розіп’ято Ісуса Христа. Ноги Його прибиті двома цвяхами, долоні відкриті, з зігнутими пальцями. Зверху на Хресті видно білий титл з написом «ІН ЦІ», який означає: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Ліворуч, розвернутою на три чверті до Хреста, зображено у повний ріст Богоматір з молитовно складеними руками, з Її очей стікають сльози. Праворуч видно апостола Івана, який теж плаче, притуляючи одну руку до грудей, а іншу – простягає в напрямі до Ісуса. Довкола Хреста іконописець символічно зображає темні хмари – знамення, яке сталося в час страти Ісуса, котре детально описане євангелістом Лукою, і засвідчує час смерті Христа – у п’ятницю, через три години після розп’яття. Біля підніжжя Хреста вбито в землю великі кілки, між якими видно череп та дві схрещені кістки, що є символом відкупу Ісусом Христом гріха Адамового.
Верхня ліва частина твору містить образ ангела, котрий з’являється з хмар, тримаючи двома руками Євхаристійну Чашу, до неї стікає кров із зраненого боку Ісуса Христа. Краплі крові видно також під терновим вінком на Його голові та на пробитих цвяхами руках і ногах. Задній план ікони зображає стилізоване місто Єрусалим на фоні гір, символізуючи оповіді Святого Писання, які свідчать, що події страти Ісуса відбувалися за межами міста.
Унікальністю дрогобицької пам’ятки є поєднання автором двох сюжетів у єдину композицію, побудова якої базується і на західноєвропейській гравюрі, і на окремих апокрифічних джерелах. Ікона вражає своєю трагедійністю, емоційною напругою, яка не є характерною для однойменних українських творів.
Автор – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Володимир Пограничний
