Серед найбільш своєрідних пам’яток музею «Дрогобиччина» особливою є дрогобицька хоругва «Юрій Змієборець. Коронування Марії» (початок ХVIII століття), виконана Іваном Медицьким для церкви Святого Юра.

Хоругвою здавна називали релігійне знамено, яке літургійно використовувалося для здійснення церковних святкувань, богослужінь та під час хресної ходи. Саме тому на лицьовому боці знамена розміщували зображення храмового покровителя, щоб ідентифікувати процесію.

Головна композиція хоругви з церкви Юра ілюструє патрона храму – Юрія Змієборця, зокрема – відомий сюжет «Чудо Георгія про змія». У центрі зображений вершник на білому коні, який тримає обома руками спис і встромляє його у пащу змія, останній плазує під копитами коня. Праворуч, на фоні архітектури, видно царівну Єлисаву з молитовно складеними руками, а над нею – її батьків. Застигла ієратична поза вершника свідчить про велич та особливий символізм події: воїн – посланець Бога на землі, щоб побороти зло, символом якого є змій.

Філософія цього сюжету ще складніша: зло ховається за смертю, а смерть знищив Христос своїм Воскресінням. Ця оптимістична Благовість є особливою новизною у духовній битві. Застиглі образи хоругви схиляють до думки, що взірцем для її створення була храмова ікона «Юрій Змієборець» 1669 р., створена Стефаном Поповичем Медицьким для церкви Святого Юра в Дрогобичі.

Тильна сторона хоругви містить зображення «Коронування Марії» – сюжет, зароджений одночасно з епохою бароко в Україні. У той час поширювались культурні зв’язки з Європою, що призвело до популяризації багатьох західних іконографічних варіантів. Спочатку їх використовували як навчальні посібники, а вже потім вони проникли у розписи церков, іконостаси, розрослися у низці нових іконографічних типів.

Сюжет «Коронування Марії» був відсутнім у візантійському мистецтві, проте –  поширений в італійському та італійсько-візантійському мистецтві. Він своїм корінням сягає ще готики, де використовувався у вітражах, вівтарних картинах, фресках, гравюрах та ін. За свідченнями В.Н. Лазарєва, це були крупномаштабні композиції, що включали в «Коронацію Богородиці» ще багатьох святих і ангелів, а також такі «інтимні» сцени сім’ї, учасниками яких були Бог Син, Бог Отець, Святий Дух та Божа Матір (вітраж вікна абсиди майстра Дуччо у Сієнському Соборі 1288 р., поліптих в Болонії майстра школи Джотто в Капелі Медічі Санта Кроче та ін.).

Поширенню цього сюжету сприяло також популярна в Європі та Україні в ХVII- ХVIII ст. традиція коронувати чудотворні ікони. Тому на зображенні «Коронування Марії» дрогобицької хоругви бачимо нове явище українського малярства: перенесення у настінні розписи церков Юра прозахідного сюжету, який, в свою чергу, трансформувався у зображення хоругви.

Першопланово в повний ріст вирішено Богородицю з розведеними в боки руками. У лівій руці вона тримає білу лілію – символ чистоти, непокрита голова символізує дівочість. По обидва боки від неї, сидячими в хмарах, зображено ліворуч Ісуса, який тримає хрест, праворуч – Бога Отця з кулею – символом Всесвіту. Вони тримають над головою Марії корону. Над короною намальовано Святого Духа у вигляді голуба. Під хмарами внизу автор виконав небесні сили у вигляді ангелів з бандурою та арфою, які підтверджують славу і силу Божу.

Подібним є виконання однойменного стінопису у церкві Святого Юра, що засвідчує спільну працю батька і сина у декоруванні інтер’єру дрогобицького храму.

Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва.

Світлини – Зоряна Погранична