Серед сакральних пам’яток музею «Дрогобиччина» особливою своєрідністю вирізняється хоругва «Воздвиження Чесного Хреста. Богородиця всіх страждущих» 1712 р., створена для дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста.

Малярство хоругви позначене яскравою творчою індивідуальністю Івана Медицького, характером якої є фаховість, поєднана з елементами народності. Продовжуючи та наслідуючи іконографічні взірці свого батька – відомого іконописця Стефана Поповича Медицького, маляр Іван сміливо вносив до релігійних сюжетів власне творче бачення у час переходу епохи маньєризму у початкову стадію доби бароко і насичував індивідуальністю твори, найближчі аналоги сцен яких знаходилися у стінописі та на іконах дрогобицьких церков Воздвиження Чесного Хреста та Святого Юра.

Створюючи хоругву для дрогобицької церкви Воздвиження, Іван Медицький на лицевому боці продублював її храмову ікону 60-70 рр. XVII ст. «Воздвиження Чесного Хреста». Докладна копія її, очевидно, була зумовлена окремим замовленням зваричів, коштом яких утримувалася дрогобицька святиня. Сцена «Воздвиження Чесного Хреста» і на іконі, і на хоругві є зображенням події, що відбувається на фоні стилізованої єрусалимської стіни, розкриває момент сходження Божої благодаті на християн під час внесення до міста щойно віднайденої реліквії – Хреста Господнього.

Цей сюжет також зображає вихід Патріарха Макарія перед храмом Різдва Христового в Єрусалимі: він піднімає над собою голгофський Хрест, щоб усі змогли Його побачити і вшанувати. Головним акцентом композиції дрогобицького зображення є сивобородий Патріарх Макарій, який стоїть у центрі на восьмикутному амвоні, тримаючи двома руками хрест над головою. Одягнутий він у ризи високого духовенства тогочасної Перемишлької єпархії: сакос вишитий, із східним орнаментом, та декоративний омофор.

Для підкреслення монументальної величі Патріарха створені дещо зменшені у пропорціях постаті двох молодих архідияконів, відповідно, їх одежі розкривають характер ноші церковних прислужників середини XVII століття. Противагою до образів духовенства є постаті Костянтина і Олени. Вони виконані ярусом нижче, обабіч амвона на передньому плані.

Для підкреслення їх соціального статусу вони «одягнуті» у ноші особливо заможних міщан – галицьких патриціїв: червона делія, розшита квітами та підбита горностаєм. Інші особи зображені позаду Костянтина та Олени і мають скромніший вигляд. За Костянтином намальовані чоловіки, згідно ієрархії, за Оленою – жінки, і це наслідує візантійську традицію розміщення в храмі чоловіків та жінок по обидві сторони. На тильному боці дрогобицької хоругви Іван Медицький зобразив сюжет «Богородиця всіх страждущих» («Всіх скорботних Радість»), який ілюструє «Акафіст Богородиці» і, водночас є рідкісним варіантом іконографії сюжету «Покрова».

У центрі композиції – монументальна постать Богоматері, яка розгортає поли плаща над вірними. У нижній частині проілюстровані різні сцени заступництва, скомпоновані в окремі групки двома ярусами:

• опіка сиріт;

• порятунок від розбійників

• нагодування голодних

• опіка подорожніх

• порятунок потопаючих

• опіка калік

• опіка старців.

У всіх сценах посередником між Богоматір’ю та людьми є ангел. Саме він, від імені Богородиці, допомагає тим, хто потребує. Аналогічним є зображення авторства Стефана Поповича Медицького «Акафісту Богородиці», що на східній стіні нави дрогобицької церкви Святого Юра, де сцени розміщені в квадратах. Іван Медицький, наслідуючи малярство батька, переніс задум його стінопису, дотримуючись ідеї та програми ікосів, спочатку на композицію східної стіни бабинця «Покрова пресвятої Богородиці зі сценами заступництва» початку XVIII століття, відомої під назвою «Мадонна Милосердя» (італ. «Мадонна делла Мізерікордія»), яка в Україні розвинулася в окремій редакції. Ця іконографія від XV століття стала дуже популярною в українському малярстві, бо давала можливість зображати під мафорієм Богородиці конкретних осіб, а сцени заступництва часто вміщували портрети замовників або їх родичів.

Згодом Іван Медицький переніс композицію стінопису бабинця цього рідкісного типу «Покрови» (малярство його, на жаль, не завершене) на полотно хоругви дрогобицької церкви Воздвиження. Кількість тем і порядок сцен та їх розмір у нижньому регістрі цього сюжету хоругви автор не регламентував.

Явище перенесення стінопису інтер’єрів церков у станкове малярство мало низку причин, які мотивувалися, передусім, економічною вигодою, бо простіше та дешевше майстрам було творити в іконописних майстернях.

Дрогобицькі хоругви стали важливими атрибутами церковного простору. Вони на богослужіннях використовувалися, як знамена і стали символами тріумфу Христової Церкви.

Хоругвами давні дрогобичани також представляли свою церкву у процесіях з нагоди різних свят та подій, за ними визначали належність громади до конкретного храму.

Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва

Світлини – Зоряна Погранична