Серед ікон музею «Дрогобиччина» на особливу увагу заслуговує «Свята Параскева» І половини XVIII століття. Створена вона була, очевидно, для дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста – саме звідти її взяли на реставрацію у 1998 році, а згодом ікона стала окрасою експозиції відділу сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина». Виконана пам’ятка, найімовірніше, як центральна ікона бокового вівтаря.
Під іменем Святої Параскеви відомо декілька мучениць. У часи Київської Русі особливо шанувалися Параскева Іконійська та Римська, але життя та подвиги обидвох згодом поєдналися в єдиний образ, який став культовим в українському іконописі. Це – постать діви, яка народилася у п’ятницю, і так була названа батьками. Її ім’я також асоціюється зі Страсною п’ятницею, де свята виступає як персоніфікація подій цього дня та водночас вшановується як мучениця, яка перенесла страждання і відстояла свою віру.
Свята Параскева опікувалася родючістю та торгівлею, відтак стає зрозумілою її особлива популярність у Дрогобичі. Давні дрогобичани займалися солеварінням, що зумовило спочатку добувати сіль із надр землі, а потім вести жваву торгівлю нею в усі куточки Європи. Зваричі просили Святу Параскеву допомагати їм у цьому промислі, також вони вважали своїм патроном Святого Юрія, який був покровителем землеробства.
Церкви Святого Юра та Параскеви П’ятниці, утримувані на гроші вторговані за сіль, сьогодні вважаються найстарішими пам’ятками Дрогобича. Відомо теж, що сусідня з ними дрогобицька церква Воздвиження Чесного Хреста – зведена виключно коштом солеварів, про що йдеться у матеріалах візитацій церков дрогобицького деканату у 1764 році. У тих записах також мова йде про настоятеля церкви Святої Параскеви о. Петра Метельського, як «капелана при тій церкві також вченого і поважного, презентованого і призначеного на посідання».
Розглядаючи тему авторства дрогобицької ікони «Святої Параскеви» І пол. XVIII ст., можна припустити, що виконав її о. Петро Метельський, та належить вона до раннього періоду його творчості. Відомим є той факт, що о. Петро Метельський є автором ікони «Розп’яття з ктиторами» 1754 року, апостольського, празничкового та пророчого рядів головного іконостасу дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста, створених в 1781 році, про що ним зроблений запис на одній з ікон.
Слід зазначити, що свого часу роботу над оздобленням інтер’єру церкви Воздвиження Чесного Хреста отець Петро Метельський розпочав не сам, у цьому йому допомагав (очевидно, його товариш) настоятель цього храму, іконописець отець Василь Глібкевич (про що засвідчують велика кількість ікон, створених і підписаних ним для дрогобицьких церков того часу).
Твори отця Метельського – не такі вишукані в колориті та технічному виконанні, як твори отця Глібкевича, проте, безперечно, вони є чудовим взірцем наївного малярства, де отець Петро використовував більш локальні кольорові партії, серед яких улюбленими були відкритий червоний та синій. Саме таку кольорову гаму використав художник на дрогобицькій іконі «Свята Параскева» І половини XVIII століття.
Зображення святої виконане в повний ріст, фронтальною. Вона одягнена в червоний плащ, який вказує на кров Христову і є символом Божої любові і спасіння. Також автор малює Параскеву у білій туніці (символ нетління) і в синьому далматику, він символізує великі таїнства і незбагненність неба. Лівою рукою Свята тримає пальмову лозу, а правою – шестиконечний хрест, як символи її мучеництва. Величава постать Святої Параскеви займає майже всю площину дошки (аналогічно композиційно о. Петро Метельський вирішує зображення апостолів дрогобицької церкви Воздвиження).
Особливістю дрогобицької «Святої Параскеви» є образи трьох дітей ліворуч на поземі ікони та їх батьків праворуч. На іконі о. Петра Метельського «Розп’яття з ктиторами» 1754 року художник використав подібну композиційну побудову, де автор вдається до принципу зворотньої перспективи. Образи дітей та їх батьків на іконі свідомо зменшені, підкреслюючи значущість та велич Святої Параскеви. Діти одягнуті в білі одежі, батьки – в кольорові.
В українському іконописі білим кольором було прийнято позначати душі праведників. Перший хлопчик серед дітей зображений стоячи, символізуючи близькість до Бога, очевидно, він помер. Двоє інших діток, хоча в білих одежах, моляться, як і їх батьки, на колінах. У цьому випадку білий одяг дітей можна трактувати як хворобу, оскільки їхні пози протиставлені першому хлопчику. Тобто у цьому випадку майстер зобразив Святу Параскеву як покровительку конкретної дрогобицької родини (про що свідчить донаторський погано збережений напис), яка просила помочі у невиліковній недузі.
Дрогобицький Ірмолой 1724 року на полях сторінки 215 містить маргінальний запис: «Roku Bozego 1726 zboze bylo nie wrodzilo, z podola nie wiezli, bo bylo zahorano…»
У грамоті Петра І від 1718 року було прописано вказівки боротьби з чумою у Полтавській губерні, а в 1736 року в Україні під час чуми виставляли загороджувальні мости і влаштовували шибениці для тих, хто втік із зараженої місцевості.
Згідно з дописами дрогобицького дяка церкви Святої Трійці, розпал «морової пошесті» у місті припав саме на 1726 рік. Очевидно, в той час сім’я дрогобичан звернулася по допомогу до священика, який порятунком і молитвою виконав ікону Святої Параскеви, яка стала цілителькою хворим дітям, про що свідчать їх зображення. Святій Параскеві на дрогобицькій іконі молилися батьки дітей про їх здоров’я, вони також просили за упокій душі померлого хлопчика.
Підсумовуючи вищевказане, зазначимо, що ікона «Свята Параскева» І половини XVIII століття є унікальним взірцем віддзеркалення історичних подій Дрогобича того часу, свідченням щирої віри людей у покровительство та заступництво шанованої ними Святої Параскеви, які з надією і подякою зносили їй свої молитви.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва
Світлина – Зоряна Погранична
