Цього року християни східного обряду 25 березня відзначають Благовіщення Пресвятої Богородиці (грец.Εὐαγγελισμός) – одне з дванадцяти головних церковних свят і третє за значущістю після Великодня і Різдва Христового. Про нього найбільш детально розказують євангеліст Лука у Новому Заповіті (Лк. 1:26–38), а також апокрифи «Протоєвангелія Якова», де є свідчення про відвідини Діви Марії архангелом Гавриїлом, котрий приніс благу звістку про ЇЇ непорочне зачаття від Святого Духа і народження Ісуса Христа, Сина Божого, Месії.
Найдавніші варіанти «Благовіщення» Пресвятої Богородиці сягають епохи раннього християнства і збереглися серед фресок IV століття, розміщених у катакомбах Прісцилли в Римі, та мозаїк V століття на тріумфальній арці базиліки Санта Марія Маджоре у Ватикані (V століття). Це символічні зображення моменту появи архангела Гавриїла в домі Марії, коли Вона пряла пурпурові нитки для завіси в Єрусалимський храм. Аналогічно ці події висвітлені на найстарішому зображенні в Україні – мозаїці «Благовіщення» близько 1040 року собору Софії Київської.
Серед великої кількості пам’яток музею «Дрогобиччина», які розкривають тему «Благовіщення», особливою є однойменна і маловідома ікона, створена у 1911 році для церкви Богоявлення Господнього (1909 рік) в Підмонастирку (ДКМ 10137/ І – 245).
На першому плані невідомий іконописець зображає архангела Гавриїла, який напівсидить у рожевих хмарах, босоніж, розвернутий на три чверті ліворуч. Вся увага глядача закцентована на образі архангела, який правою рукою благословляє, а лівою притримує галузку, з чотирма білими квітами – символом чистоти Діви Марії. Крила ангела припідняті вгору, готові злетіти. Образу Гавриїла художник надав портретних, дещо жіночих, рис молодого хлопця: чіткий грецький профіль з заокругленим підборіддям, повними губами, надміру великими очима, дугоподібними бровами та високим чолом, доповнений довгим, світлим, хвилястим волоссям. Голова нахилена вперед, в жесті поклону, повіки очей – приопущені. Одягнутий архангел у темно синій хітон, оторочений білим мереживом. Гіматій яскраво червоний, накинутий і спадає широкими бганками на праве плече.
Задній план показує високий темно сірий балдахін, оторочений золотими китицями, де на фоні його видно Богородицю. Примітно, що образ Богородиці свідомо, майже вчетверо, зменшений автором ікони, порівняно з образом Гавриїла.
Здебільшого, пам’ятки, які відтворюють тему «Благовіщення», зображають і архангела, і Діву Марію рівноцінно, вказуючи на їх однакову значущість, як це є на однойменних іконах XVIII століття з с. Кобло (Старосамбірщина), II половини XVIII століття з села Комарники, та інших творах колекції музею «Дрогобиччина». Те, що художник вирішив виконати архангела Гавриїла у такий спосіб, можна пояснити особливим баченням автора теми «Благовіщення», яка в композиції є ключовою.
Очевидно, майстер хотів донести до глядача окрему філософію, щедро висвітлену в апокрифах, про важливість і особливе вшанування Благовіщення: «Без Благовіщення не було б нічого на Благовіщення таке велике свято, що дівка ні хати не мете, ні коси не чеше, навіть пташка гнізда не в’є..». Свій авторський задум художник втілює на іконі, створюючи нетрадиційний образ Діви Марії, виконаної навколішки. Вона схилилася у молитовній позі із схрещеними на грудях руками у жесті каяття. Одягнена у темно вохристу туніку та білий мафорій, які, в свою чергу, символізують аскетизм і чистоту. Свідомо зменшений образ Богоматері також означає прийняття Божих задумів і, водночас,- невідворотність подій, що відбуваються. Для підсилення урочистості моменту та підкреслення величі Божого задуму автор малює вгорі ікони півколо у вигляді хмар, а в ньому – трикутник із Всевидячим оком – символом присутності Господа. Перед Богородицею видно молитовну книгу.
Цей сюжет сягає XI-XII століття – мистецтва християнського Заходу, коли з’явився новий іконографічний варіант – «Благовіщення з книгою». Витоки його є в апокрифічному Євангелії Псевдо-Матвія, розробленому св. Єпіфанієм Критським і одним з отців західної Церкви Амвросієм Медіоланським. Там написано, що Марія любила читати Святе Письмо, і на момент появи Архангела Гавриїла Вона читала пророцтво Ісаї, яке потім повторив євангеліст Матвій: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і буде ім’я Йому Еммануїл, що означає «з нами Бог» (Мт. 1:23).
Невідомий майстер з Дрогобиччини дуже своєрідно зобразив відомий релігійний сюжет Благовіщення. Свідченням його всебічної обізнаності є поєднання у його творі найстаріших іконографічних взірців із ілюстраціями малопоширених апокрифічних джерел, а особливо – з великою кількістю прозахідних варіацій згаданої теми, популярних в тому часі.
Ікона «Благовіщення» 1911 року з Підмонастирка з огляду на форми і розміри могла розміщуватися у центрі одного з бокових вівтарів церкви, або ж – прикрашати інтер’єр святині по периметру, замінюючи стінопис.
Інтер’єри церков, сформовані пізніше, де був високий іконостас, вміщували різноманітні варіанти «Благовіщення» в іконах або у стінописах, зокрема, – в «Акафісті Богородиці», як це є у дрогобицькій церкві Святого Юра. Згадана ікона з церкви Богоявлення, розвиваючи Богородичну тему і, висвітлюючи «Акафіст», стала ще одним, унікальним, вшануванням сили і слави Божої, вкотре символічно відчинивши дорогу до Царства Небесного не лише для посвячених, але й усіх християн.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва
Світлини – Тетяна Шумська
