Різдво Христове є найважливішою подією в історії людського роду та однією з найпопулярніших тем у церковному мистецтві, яка започатковує християнську еру і розкривається у доволі варіативних способах, кожен з яких багатий на символіку образів та звичаїв, що сягають ще дохристиянських часів.
Відомо, що перші три сторіччя свято «Різдва» християни ототожнювали з «Богоявленням», в якому поєднувалися події і «Христового Різдва», і «Хрещення Ісуса в ріці Йордан». З празником Богоявлення пов’язували також «Поклін трьох мудреців», «Чудо в Кані Галилейській», «Чудо примноження хліба», іноді – «Воскресіння Лазаря», бо ці події засвідчували появу Бога на землі. Таке широке сприйняття єдиного празника зумовило потребу його окремо вшановувати.
Офіційне встановлення різдвяних святкувань було впроваджено до церковного календаря рішенням III Вселенського Собору в Ефесі 431 р., де тема «Різдва Христового» знайшла застосування як у Літургійному, так і в обрядовому житті Церкви.
Паралельно розвинулася мистецька традиція різдвяної тематики, яка поєднувала велику кількість народних звичаїв та обрядів, і в різноманітних варіантах розкривала містерію празників через глибоке богословське та символічне наповнення.
Найдавніші зображення подій народження Ісуса Христа були створені першими християнами в римських катакомбах Прісцилли, капела Грека (II ст.), де збереглися фрески з образом Діви Марії з немовлям на руках і ліворуч – пророком Ісайєю (або Валаамом), який в одній руці тримає книгу, а другою вказує на зірку. До найбільш ранніх українських різдвяних взірців належать мініатюри Трірського Псалтиря(Волинь,1078 – 1087рр.), Київського (1037р.) та стінопис Кирилівської церкви в Києві, що датується XII століттям. Щодо станкового зображення, то вперше сцена «Різдва Христового» зустрічається у клеймі ікони «Воздвиження Чесного Хреста» зі Здвижня поч. XV ст. Однак, самостійні композиції «Різдва Христового», які б походили з домонгольської доби, не збереглися.
Українська іконографія розвинулася під впливом Візантійської культури відразу після прийняття християнства і чинники її творення були не тільки зовнішні, але і внутрішні, а зображення найпопулярнішої іконографічної теми – «Різдва Христового» були сповнені різноманітних подій і свідчень появи Бога на землі та яскраво виражали не лише глибоку духовність, але постали взірцями багатогранної національної культури. Основними джерелами для іконографії «Різдва» слугували не тільки традиційні тексти від Матея та Луки, але і апокрифічні, зокрема, – Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Псевдо-Матея та ін. Переважна більшість українських іконописців, малюючи образи Різдва, творили неповторні ікони, опираючись, передусім, на апокрифічні оповідання, які легко сприймалися і були облюбовані в народі, розвиваючи тему різдвяних чудес, сповнених містичного символізму та урочистого піднесення.
Таким показовим і самобутнім мистецьким твором є графіка «Різдво Христове» 1724р. Ірмолоя з дрогобицької церкви Святої Трійці (музей «Дрогобиччина», ДКМ КВ – 13080/СТ – 129). Автор дуже своєрідно побудував композицію мініатюри, використовуючи вплив регіональних апокрифів, які поєднав з ілюстраціями кондаків «Акафісту Пресвятої Богородиці», що висвітлюють тему «Різдва Христового».
Основне дійство розгортається на тлі скелястої печери, що має півкруглу форму. Майже в центрі композиції зображена Богоматір в повний ріст, розвернута на три чверті праворуч в напрямі двох ангелів, перед якими Вона схилила голову, а двома руками простягає і показує їм Своє Немовля – Ісуса. Своєрідністю образу Марії є те, що Вона в мініатюрі виконана в повний ріст стоячи, в той час як більшість аналогічних пам’яток зображають Її сидячою і знесиленою після пологів. Нетрадиційно художник створив образ Немовляти, яке Мати, простягаючи, показує ангелам, що є символом прийняття Божих задумів і радості від їх здійснення.
Образ Новонародженого Спасителя має риси дорослої дитини, які передано особливо зворушливо – Він сповитий не так, як пеленали немовлят, а як обмотували померлих у поховальний саван, Його біле крижмо перев’язане яскравою стрічкою, як і поручі на туніці Богородиці, вказуючи на те, що у Немовляті людина стала Богом, не позбавляючись своєї людської природи, засвідчуючи Божу велич та могутність: автор дрогобицької графіки у такий символічний спосіб відкриває суть приходу Христа у світ – Бог стає людиною, щоб померти і через смерть дарувати життя.
Темна печера нагадує гробницю і є уособленням світу, в який прийшов Христос, щоб стати світлом для людства, на яке чекає спасіння. Над малим Ісусом праворуч намальовано вола та осла, їх образи є ототожненням з поганськими народами, про що згадується у пророцтвах Ісаї. Верх печери увінчаний зіркою, що, мов квітка, має вісім пелюсток, від яких сходять гостроконечні промені сяйва на Новонароджене Дитя і символізують присутність Пресвятої Трійці в цій епохальній події і є ілюстрацією Кондака 5 «Акафісту Богородиці» «Богопровідну зірку побачивши…»: «Побачивши зірку, що йшла з Божої волі, волхви пішли за нею, тримаючись її, як світильника, через неї розшукали могутнього Царя і, досягнувши Неосяжного, зраділи, співаючи Йому: «Алилуя».
Другий план композиції праворуч зображає двох чоловіків у повний ріст і розвернутих в напрямку до Богородиці з Дитям. Цей сюжет в Ікосі 5 «Акафісту Богородиці» має назву «Коли сини халдейські побачили…» : «Побачили сини халдейські на руках Діви Того, Хто руками створив людей, і, вважаючи Його за Владику, хоч мав Він вигляд раба, поспішили дарами Йому послужити і виголосити радість Богородиці». На дрогобицькій графіці перший чоловік молодшого віку однією рукою тримає посох, а іншою скинув з голови шапку і босоніж вітає Новонародженого. Другий чоловік має бороду, він тримає перед собою ношу і теж вітає Дитя. Вони одягнені в туніки, на боці яких прив’язані торби. Цей іконографічний варіант можна пов’язати також з відомим сюжетом «Поклоніння волхвів», проте, традиційні описи свідчать, що волхвів було три, а дрогобицька графіка має своєрідне зображення лише двох синів халдейських, над якими нависає гілка з великими гронами винограду, і, проростаючи з неродючого каміння, символізує Нове життя. Подібний сюжет є також в стінописі 1659 – 1666 рр. «Акафіст Пресвятої Богородиці» дрогобицької церкви Святого Юра на четверику північної стіни нави.
Відмінною особливістю дрогобицької графіки є зображення двох ангелів майже в центрі композиції. Їх образи на іконі є рідкісними, адже в традиційній іконографії присутні ангели, які сповіщають пастухів про народження Спасителя, про що йдеться у Ікосі 4 «Акафісту Богородиці»: « Почули пастухи, як ангели співали про плотське Христове пришестя, і поспішили до Нього , як до Пастиря, але побачили Його, як агнця чистого…». Ілюструючи ці слова, дрогобицький художник дуже творчо і нетрадиційно зображає у своїй мініатюрі замість пастирів – двох ангелів, перший з яких впав навколішки, закинув назад голову і дивиться на Ісуса, руками вказуючи на Немовля. Позаду нього стоїть другий ангел фронтально в повний ріст, він зажмурив очі, а руки притулив до грудей. Одягнені ангели у лоративні ризи. Аналогічно ці події зображені на стінописі «Акафісту» у дрогобицькій церкві Святого Юра, де перед святим Сімейством є два ангели: один – навколішки, а інший – стоїть і піднятою вгору рукою величає Христа.
Позаду Богоматері, ліворуч, намальований в повний ріст Йосиф з піднятими вгору руками, складеними у молитовному жесті. Створюючи цей сюжет, автор мініатюри звернувся до слів кондака 4 з «Акафісту Богородиці»: «Бурею глибоких сумнівів», де розповідається, що: «…цнотливий Йосиф засмутився, дивлячись на Тебе, Непорочна, гадаючи, що Тебе спокушено. Але ж довідався про зачаття від Духа Святого, взивав: «Алилуя». Образ Йосифа є уособленням людства, котре також сумнівалося у божественності Христа.
Привертають увагу особливості іконографії, наділеної яскравої народними рисами з тяжінням до реалістичного трактування елементів одягу персонажів, а також реалістичне трактування пейзажу. Біля Обручника зображена рясно заквітчана гілка, яка, віддзеркалюючи апокрифи, стала символом – вказівкою на Йосифа, коли обирали чоловіка для Діви Марії.
Мініатюра має подвійне обрамлення прямокутної форми, на полі якого над сюжетом зображено шість двокрилих ангелів, які спостерігають за подіями. По центру поля теж зображено зірку.
Поле під сюжетом зображає вісім овець, котрі попарно звернені один до одного, смакують квітами. Бокові поля обрамлення мають зображення двох пастушків у повний ріст, вони стоять на камінні, звертаючись до Новонародженого, в одній руці тримають пастуший посох, а іншою рукою грають на трубі, вітаючи Дитя. Над мініатюрою у хмарах виконано Бога Отця, який спостерігає за подіями, двома руками благословляючи.
Філософський зміст священної події народження Христа сповнений символізму двох нероздільних аспектів людськості: гріха та відкуплення, тому автор дрогобицької графіки переносить релігійний сюжет у близьке і зрозуміле оточення та зосереджує увагу на тому, що Ісус понизився до рівня, де людина Його може знайти, саме тому на дрогобицькій мініатюрі постали образи пастушків з типовими рисами і у характерному одязі, також, дуже природньо художник зображає овечу отару на нижньому полі обрамлення та вводить у композицію біля Ісуса вола і осла. Ще одним цікавим моментом є зображення одинокого ягняти, яке, ніби заблудилося, на маргінальному полі Ірмолоя.
У графіці «Різдво Христове» дрогобицького Ірмолоя 1724р. талановитий майстер створив творчу схему власного бачення цих величних подій, де унікально розробив ілюстрації регіональних апокрифів, поєднуючи їх з релігійним сюжетом, неподібним до усіх однойменних, створених перед тим пам’яток.
Запрошуємо завітати до Галереї сакрального мистецтва, пройнятися духом Різдва, ближче познайомитися з високим фаховим рівнем іконописців та унікальними сакральними творами багатогранної української культури.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва.
Світлини – Тетяна Шумська.
