У церковній традиції відзначення великих свят виокремлюють день самого свята, дні перед та після святкування, а також «віддання» свята.
Днями передсвяткування Церква готує вірних молитвами та піснеспівами до належної зустрічі свят. Дні післясвята за складом молитов та піснеспівів складають продовження свята. Останній день післясвята має назву «віддання» і відрізняється більшою урочистістю богослужіння, оскільки воно містить у собі велику частину молитов та піснеспівів з самого свята, які в колі церковного року читаються востаннє. Число днів віддання не однакове. Це залежить від близькості свята до Великого посту.
Цьогоріч цей день припадає на 22 лютого. Що ж символізує свято Стрітення, віддання якого святкуємо цього дня?
15 лютого, на сороковий день після Різдва Христового, відзначаємо одне з дванадцяти християнських свят — Стрітення Господнє або принесення до Єрусалимського храму Ісуса Христа.
Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст — апостол Лука. Саме цей текст читається як на Літургії в день свята, так і в день віддання Стрітення (Лк. 2:22-40).
У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язані з народженням дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в храмі 40 днів, а якщо народилася дівчинка, той усі 80. Щойно термін спливав, мати повинна була принести очисну жертву. По-друге, за стародавнім іудейським звичаєм, на 40-й день після появи на світ хлопчика первістка, батьки повинні були принести його в храм, щоб присвятити Богові. Представляючи дитину Господу, за неї батьки приносили жертву: багаті — барана або тільця, а менш заможні — пару голубів.
Через сорок днів після народження Ісуса Христа, Марія та Йосип прибули з Вифлеєму до Єрусалиму. Із богонемовлям на руках вони ступили на поріг храму. Оскільки сім’я жила небагато, то очисною жертвою Богородиці стали два голуби.
У храмі їх зустрічали праведний Симеон та Анна-пророчиця. Праведний Симон був одним із перекладачів Святого письма з єврейської мови на грецьку. Перекладаючи одне із передбачень, він засумнівався у правильності написаного, адже там було сказано, що Непорочна Діва народить дитину. Щойно Симеон хотів виправити «Діва» на «Жінка», з’явився ангел і завадив цьому, запевнивши у правильності пророцтва. Також ангел зазначив, що Симеон зможе сам у цьому переконатися і житиме допоки не підтвердиться пророцтво. Відтоді минуло близько 300 років і праведник таки дочекатися зустрічі з богонемовлям.
За навіюванням Духа Божого Симеон прийшов у храм саме тоді, коли туди прийшло Святе сімейство. Побачивши Марію з немовлям, старець вийшов їм назустріч і, благословляючи немовля, промовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром; адже бачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, — світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїлю.»
За переказами, праведний Симеон помер на 360-му році свого життя. Сьогодні у катедральному соборі міста Ахей (Німеччина) зберігається права рука праведного Симеона. Раз на сім років, згідно старої традиції, її виставляють для поклоніння віруючим.
Слова, які сказав Симеон, почула пророчиця Анна, 80-річна вдова, яка жила при храмі. Маючи дар пророцтва і передбачення, вона зрозуміла Симеона і почала також прославляти Христа, стверджуючи, що вже прийшов Месія, котрий звільнить світ від рабства гріха і смерті.
Як більшість християнських свят, відзначати свято Стрітення в церкві почали в IV столітті палестинські християни. Опис богослужіння на Стрітення вперше зробила західноєвропейська паломниця — монахиня Єгерія, котра в 381-384 рр. подорожувала Святою Землею. З Єрусалиму празник поширився на увесь Схід, але лише у VI столітті за цісаря Юстиніана (527-565) він набрав великого значення. Цісар Юстиніан наказав поважати Господнє Стрітення як велике свято, а причиною цього стали дві надзвичайні події — пошесть у Царгороді й околицях та землетрус в Антіохії.
Зі сходу свято Стрітення перейшло у V столітті до Риму. Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай дуже швидко перейшов з Риму до Єрусалиму та інших міст Палестини. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Ісус Христос. Звичай благословляти свічки на Стрітення прийшов аж після Х століття. У східній церкві Стрітення належить до Богородичних свят і ще має назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
Незважаючи на те, що Стрітення є одним із дванадцяти свят, цей сюжет не завжди знаходив місце в празничкових рядах іконостасів, зокрема галицьких храмів, оскільки галицькі майстри могли відступати від установлених традицій. Немає цього сюжету і у Дрогобицький церкві святого Юра. Натомість у церкві Воздвиження Чесного Хреста можна побачити Стрітенський цикл в стінописі празничкового ряду емпори.
Авторка тексту – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлина – Володимир Пограничний
