Колекцію українського іконопису музею «Дрогобиччина» складають пам’ятки ХV-ХХ ст., цінність яких у тому, що   більшість з них була створена саме для дрогобицьких церков.  Дослідження спадку місцевих майстрів дозволило простежити  еволюцію церковного малярства давнього Дрогобича, суть якої полягала у творчому тандемі, з одного боку, – поважних та освічених замовників, а з іншого – фахових та високооплачуваних  іконописців.

Аналізуючи малярські особливості унікальної дрогобицької пам’ятки – намісної ікони «Богородиця Одигітрія» кін. ХVI ст. з церкви Воздвиження Чесного Хреста, слід звернути увагу на характеристику усього тогочасного українського мистецтва, візитною карткою якого була зорієнтованість на підкреслено національні риси, щораз більше віддалені від візантійських першовзірців.

У колекції музею «Дрогобиччина» зберігається  ще одна намісна ікона з дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста –  «Богородиця Одигітрія з похвалою», створена у середині ХVI століття, нижня частина живопису якої суттєво втрачена. Можна припустити, що нову намісну ікону, проте, іншого типу –   «Богородиця Одигітрія» кін. ХVI ст. було замовлено натомість, через кілька десятиліть, зваричами, коштом яких утримувалася церква. Поява цієї пам’ятки була також зумовлена найбільшим інтенсивним культурним розвитком у тогочасному Дрогобичі, коли художники і ремісники отримали привілеї від Стефана Баторія про дозвіл селитися у місті. Збережена велика кількість творів того часу, на жаль, замовчують імена осілих у місті майстрів.

Невідомий автор ікони «Богородиця Одигітрія» кін. ХVI ст. міг бути вихідцем із Самбірської школи іконопису, яка зосереджувалася біля єпископської резиденції. Цей майстер створив пам’ятку з особливим декором, подібним до мотивів, які часто використовувалися іконописцями із Самбора. Унікальністю дрогобицької ікони є не лише характерне орнаментоване тло та використання рельєфу, але й – об’ємне оздоблення одягу Марії. При виборі і побудові композиції цієї ікони і художник, і замовники віддали перевагу більш спрощеному її вирішенню.  Очевидно, це було пов’язане з поширенням нової хвилі протестантизму, представники якої не сприймали святість Пречистої Діви, що викликало спротив у прихильників східного обряду, котрими були парафіяни церкви Воздвиження Чесного Хреста. Зваричі замовили класичне, згідно з візантійською традицією, зображення Богоматері, автор якого, водночас, зумів створити неповторну дрогобицьку  пам’ятку, надаючи їй виразних рис, і наповнюючи глибоким символізмом. 

Іконографія «Богородиця Одигітрія» здавна вважалася первинною серед усіх богородичних типів, її поява приписувалась святому євангелісту та художнику Луці, котрий створив прижиттєве зображення Богоматері. У перекладі з грецької «Одигітрія» означала «Провідниця», або «Дороговказ». Ця назва висвітлювала давню легенду, за якою Богородиця провела двох сліпих дорогою і відновила їм зір.

Дрогобицька ікона «Богородиця Одигітрія» кін. ХVI ст. стала особливим  символом віри у божественність Діви Марії. Її автор зобразив Богоматір монументально величною, чого домігся завдяки видовженому, майже фронтальному силуету. Правицею Вона наслідує жест, котрий під час Служби Божої супроводжує молитву освячених. Лівою рукою  Богородиця по-літургічному підтримує Свого Сина, так, як єпископи тримають Святе Письмо. У такий спосіб невідомий іконописець створив постать Богоматері, яка для дрогобичан стала символом Церкви, і, впродовж століть, вела їх до Спасителя.

Зображення дрогобицької ікони, де Діва Марія нахилилася в напрямі до Ісуса, відтворює діалог матері із сином, суттю якого є молитва та спілкування з Богом, а також розкриває особливу сторону вшанування Богородиці, на яку зійшла надзвичайна благодать, – стати Богоматір’ю.

Художник  намалював лик Діви Марії беземоційно застиглий, з великими проникливими очима, протиставляючи його ликові Божого Сина, виконаного у невеликій постаті Дитяти, проте, – з рисами дорослого, у задумі – свідченням вічної мудрості Христа, який навчає і благословляє. Традиційно мати має навчати і оберігати свою дитину, натомість, Божа Матір на дрогобицькій іконі зображена так, що Її навчає і охороняє Син.

Символами божественної  сили і слави Богоматері з Дитям  на іконі є золоті барви, котрі майстер поєднав з рельєфним декором та  прийомами рисунку ликів, рук і драпірування,  створивши особливу пам’ятку, яка в усі часи свого існування приваблювала до себе вірян виражальною силою та надзвичайною благодаттю.

Автор – Леся Косаняк, завідувачка відділом сакрального мистецтва

Світлина – Зоряна Погранична