Щороку 29 січня вшановуємо пам’ять Героїв Крут – захисників Української Народної Республіки, які ціною власних життів вписали героїчну сторінку в історії боротьби за Незалежність нашої Держави.
Цьогоріч в Україні відзначаємо 105 -у річницю бою під Крутами, який для українців став символом високого Чину та самопожертви в ім’я Української Соборної Самостійної Держави.
…У грудні 1917 року радянська росія розпочала відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Щоб не допустити проголошення суверенітету України, більшовицька росія оголосила загальний наступ на Україну. УНР опинилася в смертельній небезпеці: у Києві більшовики підняли повстання, а з півночі на допомогу заколотникам йшли дві російські армії. …Коли 28 січня вороже військо з’єдналося під Бахмачем, командувач капітан Михайло Муравйов звернувся до них зі словами: «Наше бойове завдання – взяти Київ! Жаліти мешканців нема чого… Кров’ю заплатять вони нам! Каменя на камені не залишимо!»
У запеклих боях за Бахмач українські війська змушені були залишити його та відступити до станції Крути. Туди ж для підкріплення було направлено близько 450 курсантів та 20 старшин Першої Української юнацької (юнкерської) школи ім. Хмельницького, до яких приєдналися близько 115-130 юнаків (за твердженням Аверкія Гончаренка) Студентського куреня. Курсантів юнацької школи, студентів, гімназистів підсилили ще близько 80 добровольців місцевого Вільного козацтва з Ніжина.
За різними підрахунками, і учасників бою під Крутами, і сучасних істориків, станом на 29 січня 1918 року у бою проти орди Муравйова брало участь від 420 до 650 українських героїв. На озброєнні у захисників Крут було 16 кулеметів, бронепоїзд, яким командував сотник Ярцев і бойовий потяг з гарматою сотника Лощенка. У бою під Крутами співвідношення сил було явно не на користь українців, адже проти близько шести сотень озброєних відвагою та героїзмом українських юнаків ішла шеститисячна «орда озвірілих і п’яних вибрудків пекла», як писала тоді учасниця похорону крутянців Людмила Старицька-Черняхівська.
Після цілоденного бою, як стверджував командувач військами УНР під Крутами сотник Аверкій Гончаренко, його частина «не могла довше ставити опору переважаючим удесятеро силам Муравйова» і з настанням темноти з рештками відділу, забравши поранених, відступила у напрямку Києва. Під ворожим тиском українці змушені були відступити до ешелонів на станції і рушили до столиці, руйнуючи за собою залізничні колії та мости.
Учасники бою під Крутами згадують, зокрема, і про дві групи студентів, які потрапили в російський полон: перша група кількістю 15-20 бійців, що не змогла пробитися крізь вороже оточення, вступила з муравйовцями у бій багнетами і полягла на полі бою; друга група – 27-28 студентів і гімназистів, які відступали на вже зайняту більшовиками станцію. Цих юнаків, серед яких були і 16-річні школярі, московські нелюди катували з особливою жорстокістю, кололи штиками, примусивши копати собі ями…
Через добу нелюдських знущань українських героїв було закатовано, інших – розстріляно. А перед стратою наш краянин, двадцятирічний Григір Піпський, стоячи над краєм власноруч викопаної могили, заспівав «Ще не вмерла Україна»! Слова Гімну підхопили всі, хто йшов у свій останній бій за Україну… Згодом, 19 березня 1918 року, тіла полеглих Героїв Крут було перевезено до столиці та урочисто поховано на Аскольдовій могилі.
Загальний стан втрат українців у бою під Крутами, за словами А. Гончаренка, сягав майже 300 жертв: 250 юнаків і 10 старшин з Юнацької школи; 30 бійців з Студентської Сотні; були і безвісти пропавші… Як стверджують сучасні історики, втрати українців під Крутами становлять 70-100 загиблих.
Нині бій під Крутами називають великим боєм за майбутнє України, а героїчних учасників крутянського Чину – першими кіборгами. Адже завдяки героїзму і самопожертві українських юнаків 105 років тому було стримано російський наступ на 4 дні. Саме цей період був вирішальним для молодої української дипломатії, адже Українська Народна Республіка змогла підписати Брестський мирний договір як запоруку визнання її самостійною державою і суб’єктом міжнародних відносин.
На початку 1920-х років минулого століття українське студентство започаткувало всенародний культ Героїв Крут. «У крутянському чині воно вбачало не трагедію трьох сотень юнацьких життів, а акт віднови цілої нації у змаганні за Незалежність. Крути не стали річницею поминок, а джерелом натхнення у поході до волі», – писав дослідник крутянського чину Осип Зінкевич.
Після здобуття Україною незалежності подвиг Героїв Крут став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за Державу, символом високої синівськоі любові і нескореності нації. На державному рівні цей день – 29 січня – український народ відзначає як День Героїв Крут ще з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Героїв Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами».
…Із гордістю дрогобичани згадують, що у 2006 році на залізничній станції Крути було відкрито Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут», і що ініціатором відкриття, а також чільним членом Оргкомітету з його створення був наш краянин, політв’язень, Голова Дрогобицької Станиці Братства ОУН-УПА Михайло Мацюпа.
Пам’ятай про Крути!
Поки живе пам’ять про наших Героїв, доти живе незламний Український Народ.
Текст – Марія Головкевич, старша наукова працівниця відділу історії.
Ілюстрації з відкритих джерел.
