«Петро Конашевич гетьманив на славу, його рицарство знають усюди по праву…». Ймовірно, саме цими рядками з панегірика, який виголосили студенти Київської братської школи на похороні П. Конашевича-Сагайдачного «в неділю провідну» 1622 року, і надихався художник Володимир Козакевич, створюючи портрет славного гетьмана три століття потому. А писав він для самбірського музею «Бойківщина», який очолив педагог, письменник і музеєзнавець Іван Филипчак.

      Вшановуючи пам’ять «зацного рицера» із Галичини, згадаймо, як упродовж життя йому доводилося очолювати переможні морські походи козаків до берегів Криму і Туреччини, як під його керівництвом Військо Запорозьке у складі польської армії ледве не захопило Москву, а його талант полководця допоміг під Хотином перепинити туркам шлях у Європу. А ще П. Конашевич відновив православну ієрархію і був меценатом православних братств та братських шкіл.

      Володимир Козакевич (1870-1940) був правником за освітою і працював суддею у Самборі в 1908-1936 роках. Проте маючи хист до мистецтва, постійно вдосконалював свою малярську техніку. У 1927 роках він вступає до товариства «Бойківщина» і допомагає створювати одноіменний музей – оформлює музейні експозиції, виконує реставраційні роботи, виставляє свої полотна, а також передає до фондової збірки унікальні експонати: документи, книги, картини давніх місцевих майстрів.

     Художник ставить собі за мету створити портрет П. Конашевича-Сагайдачного для музейної збірки видатних особистостей Бойківщини. Ретельно вивчивши старовинні гравюри та описи, а також надихнувшись портретом роботи львівського маляра Теофіла Копистинського (1886 р.) для галереї музею НТШ, він створив образ гетьмана як уособлення козацької звитяги, лицарських чеснот воїна та громадянського служіння загальному добру.

     На нейтральному темному тлі – поясне зображення чоловіка середнього віку. Привертає увагу впевнене, вольове обличчя із правильними рисами в анфас, основними прикметами якого є спущені донизу козацькі вуса і довга сива борода. Художник підкреслює поглядом великих сірих очей глибину його думки – гетьман був освічений, адже дістав добру освіту в Острозькій академії, яка дозволяла йому розумітися в державних і релігійних справах.

     Символічне значення має прикметна деталь портрету. Йдеться про герб П. Конашевича-Сагайдачного «Побог», який представлено і на граверному портреті XVIIст., що підтверджує його реальний шляхетський становий статус та засвідчення шани його роду. Як вважають історики, вірогідним місцем народження Петра Конашевича Сагайдачного був Самбір (або околиці Самбора) Перемишльської землі Руського воєводства. Походить із родини дрібних українських шляхтичів православної віри, причому прізвисько Конашевич – патронімічне, утворене від імені його батька.

     Гербовий знак Петра Сагайдачного художник довільно відтворив вгорі зліва у кольорі: на щиті, що має біле поле, зображена синя підкова кінцями додолу, увінчана золотим хрестом, яку трикутником обрамлюють ініціальні літери «П», «К», «С» (Петро Конашевич Сагайдачний). Сам герб у золотому картуші. Цікаво, що зображення підкови – слов’янського символу лицаря – свідчило про привілей воювати на коні, тобто бути вершником. Золотий хрест над підковою – теж символ шляхетного лицарства, що вказує на релігійне значення.

      В. Козакевич відтворив ряд ключових для даної теми символів, центральним з яких є гетьманська булава, яку П. Сагайдачний тримає у правій руці. На портреті цей клейнод, що уособлює здобуту у Війську Запорозькому найвищу владу та славу полководця, завершується позолоченою кулею, інкрустовану коштовним камінням: перлами, рубінами та бірюзою. Подібна форма булави достатньо наближена до історичних реалій першої чверті XVII століття. Слід згадати, що вже у XVII-XVIIIст. у «козацьких» портретах художники ретельно ставилися до зображення клейнодів, які вражали своєю різноманітністю.

      Значну увагу художник приділив також зображенню сагайдака, тобто озброєння та бойового обладунку воїна-лучника, що в тогочасній символіці образно позначав лицарську доблесть та готовність боротьби з ворогами рідної землі. Сагайдак, наповнений стрілами з білим оперенням, що висить на ремені за спиною гетьмана, виконує також і метафоричну роль – красномовно вказує на етимологію козацького іменування П. Сагайдачного. Адже своє прізвисько гетьман отримав за винятково майстерну стрільбу із лука.

     Художник досить реалістично відтворив елементи костюма гетьмана Сагайдачного, що цілком відповідають реальним зразкам одягу того часу. На голові  – чорна шапка з червоним верхом, оздоблена попереду золотим аграфом із коштовним каменем та із двома білими чаплиними чи страусиними перами. Гетьман зображений у тогочасному типовому шляхетському вбранні – представницькій делії чи ферезії темно-бордового кольору з виложистим коміром та червоними відворотами на рукавах. Слід зазначити, що ферезії, делії, жупани переважно були шиті з надзвичайно коштовних тканин (атласу, шовку, оксамиту).

     Унизу стилізований під старовину підпис, що вказує ім’я і титул портретованого: «ПЕТРЪ КОНАШЕВИЧЪ САГАЙДАЧНЫЙ ГЕТМАНЪ ВОЙСКА ЗАПОРОЗКОГО». Володимир Козакевич зумів створити чудовий олійний портрет гетьмана, адже завжди гостро вхоплював подібність, характер людини, вміло знаходив переконливий жест, настрій миті. Митець, на якого великий вплив мала творчість К. Устияновича та О. Новаківського, працював у різних жанрах – портрет, натюрморт, пейзаж.     

      Нині цей портрет Петра Конашевича-Сагайдачного можна побачити в історичному відділі музею «Дрогобиччина», адже музей «Бойківщина» розформували у 1954 р., передавши фондову збірку у музеї Львова, Стрия, Дрогобича, Харкова, Одеси тощо.

     До дрогобицького музею тоді потрапила ще одна робота В. Козакевича, створена у 1934 році – портрет д-ра Данила Стахури (1860-1938), відомого суспільно-політичного діяча, співзасновника товариства і музею «Бойківщина». У Самборі пам’ятають «княжий дар д-ра Стахури для народу» – передання у 1932р. музейному товариству «Бойківщина» у безоплатну оренду на 10 років частини власної кам’яниці на вул. Тихій, 1. Свою бібліотеку він також подарував музею.

      Нині у відновленому музеї «Бойківщина» створена меморіальна кімната шляхетської родини Козакевичів: у 1990-х роках пам’ятні речі та колекцію живопису Володимира Козакевича музею заповіла його донька Лідія. Ім’я художника збережене також у чудових малярських роботах, створених для музею.

Авторка тексту – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії

Світлини із відкритих джерел та із музейної колекції.