Серед ікон музею «Дрогобиччина» на особливу увагу заслуговує «Свята Параскева»  І пол. XVIII століття. Створена вона була, очевидно, для дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста, найімовірніше – центральна ікона бокового вівтаря. 1998 році її реставрацією зайнявся Лев Скоп, а згодом ікона стала окрасою експозиції відділу сакрального мистецтва музею «Дрогобиччина».

У цій статті ми вперше публікуємо зображення цієї пам’ятки та здійснюємо мистецтвознавчий огляд.

Під іменем Святої Параскеви відомо декілька мучениць. У часи Русі особливо шанувалися Параскева Іконійська та Римська, але життя та подвиги обидвох згодом поєдналися в єдиний образ, який став культовим в українському іконописі. Це – постать діви, яка народилася у п’ятницю, і так була названа батьками. Її ім’я також асоціюється зі Страсною п’ятницею, де свята виступає, як персоніфікація подій цього дня, водночас, вшановується як мучениця, яка перенесла страждання і відстояла свою віру. (2)

Свята Параскева опікувалася родючістю та торгівлею (3), відтак стає зрозумілою її особлива популярність у Дрогобичі. Давні дрогобичани займалися солеварінням, що зумовило спочатку добувати сіль із надр землі, а потім вести жваву торгівлю нею в усі куточки Європи. Зваричі  просили Святу Параскеву допомагати їм у цьому промислі, також вони вважали своїм патроном Святого Юрія, який був покровителем землеробства. (4)

Церкви Святого Юра та Параскеви П’ятниці,  утримувані на гроші, вторговані за сіль, сьогодні вважаються найстарішими пам’ятками Дрогобича. Відомо теж, що сусідня з ними дрогобицька церква Воздвиження Чесного Хреста – зведена виключно коштом солеварів, про що йдеться у матеріалах візитацій церков дрогобицького деканату у 1764 році. (5) У тих записах також мова  йде про настоятеля церкви Святої Параскеви о. Петра Метельського, як «каплана  при тій церкві також вченого і поважного, презентованого і призначеного на посідання». (6)

Розглядаючи  тему авторства дрогобицької ікони «Святої Параскеви» І половини XVIII століття, можна припустити, що виконав її о. Петро Метельський, причому, належить вона до раннього періоду його творчості. Відомим є той факт,  що о. Петро Метельський є автором ікони «Розп’яття з ктиторами» 1754 року, апостольського, празничкового та пророчого рядів головного іконостасу дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста, створених в 1781 році, про що ним зроблений запис на одній з ікон. (7) Слід зазначити, що свого часу роботу над оздобленням інтер’єру церкви Воздвиження Чесного Хреста отець Петро Метельський розпочав не сам, у цьому йому допомагав (очевидно, його товариш) настоятель цього храму, іконописець  отець Василь Глібкевич, (про що засвідчують велика кількість ікон, створених і підписаних ним для дрогобицьких церков того часу). (8) Твори отця Метельського – не такі вишукані в колориті та технічному виконанні, як твори отця Глібкевича, проте, безперечно, вони є чудовим взірцем наївного малярства. Отець Петро використовував більш локальні кольорові партії, серед яких улюбленими були відкритий червоний та синій. (9) Саме таку кольорову гаму використав художник на дрогобицькій  іконі «Свята Параскева»  І половини XVIII століття.

Зображення святої  виконане в повний ріст, фронтально, Вона одягнена в червоний плащ, який вказує на кров Христову і є символом Божої любові і спасіння. Також автор малює Параскеву у білій туніці (символ нетління) і в синьому далматику, який символізує великі таїнства і незбагненність неба. Лівою рукою Свята тримає пальмову лозу, а правою – шестиконечний хрест, як символи її мучеництва. Величава постать Святої Параскеви займає майже всю площину дошки  (аналогічно композиційно о. Петро Метельський вирішує зображення апостолів дрогобицької церкви Воздвиження).

Особливістю дрогобицької «Святої Параскеви» є образи трьох дітей ліворуч на поземі ікони та їх батьків праворуч. На іконі о. Петра Метельського «Розп’яття з ктиторами» 1754 року (нині також зберігається у нашому музеї) художником використано подібну композиційну побудову, де  автор вдається  до принципу зворотньої перспективи.

Образи дітей та їх батьків на іконі свідомо зменшені, підкреслюючи значущість та велич Святої Параскеви. Діти одягнуті в білі одежі, батьки – в кольорові.

В українському іконописі білим кольором було прийнято позначати душі праведників. (10) Перший хлопчик серед дітей зображений стоячи, символізуючи близькість до Бога, ймовірно, він – помер. Двоє інших діток, хоча в білих одежах, моляться, як і їх батьки, на колінах. У цьому випадку білий одяг дітей можна трактувати як хворобу, оскільки, їхні пози протиставлені першому хлопчику. Тобто у цьому випадку майстер зобразив Святу Параскеву, як покровительку конкретної дрогобицької родини (про що свідчить донаторський погано збережений напис), яка просила помочі у невиліковній недузі.

Дрогобицький Ірмолой 1724 року на полях сторінки 215 містить маргінальний запис: «Roku Bozego 1726 zboze bylo nie wrodzilo, z podola nie wiezli, bo bylo zahorano…» (11)

У грамоті Петра І від 1718 року було прописано вказівки боротьби з чумою у Полтавській губернії, а в 1736 року в Україні під час чуми виставляли загороджувальні мости і влаштовували шибениці для тих, хто втік із зараженої  місцевості.

Згідно з дописами дрогобицького дяка церкви Святої Трійці, розпал «морової пошесті» у місті припав саме на 1726 рік. Очевидно, в той час сім’я дрогобичан звернулася по допомогу до священика, який порятунком і молитвою виконав ікону Святої Параскеви, яка стала цілителькою хворим дітям, про що свідчать їх зображення. Святій Параскеві на дрогобицькій іконі молилися батьки дітей про їх здоров’я, вони також просили за упокій душі померлого хлопчика.

Підсумовуючи вищевказане, зазначимо, що ікона «Свята Параскева» І половини XVIII століття є унікальним взірцем віддзеркалення історичних подій Дрогобича того часу,  свідченням щирої віри людей у покровительство та заступництво шанованої ними Святої Параскеви, які з надією і подякою зносили їй свої молитви.

Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва.

Світлини – Матвій Пограничний.

Література:

1. Отець Петро Метельський (?) «Свята Параскева» 1726 р. (?), 98х68 см, ДКМ 4464/ І-141.
2. Вигоднік А., Карпюк Л. Ікони Святої Параскеви П’ятниці з Волинського музею ікони.
3. Жолтовський П. М. Український живопис ХVI-XVIIІ ст. – Київ, 1978. – С. 327.
4. Ярема (Патріарх Дмитрій). Ікона Західної України, – Київ, 1996,– С. 348.
5. Тимошенко Л. Церкви Дрогобича: погляд із XVIIІ ст. // Галицька зоря 22 січня 2001 р., – С 5.
6. Там само.
7. Скоп- Друзюк Г., Скоп Л. Доба українського бароко в іконописі м. Дрогобича. // Бойківщина. Історія сучасності, – Львів, 1946, – С. 75.
8. Скоп- Друзюк Г., Скоп Л. Дрогобицький іконописець XVIIІ ст. Отець Василь Глібкевич // Бойки. – Дрогобич.№ 1., –  С. 10.
9. Волосюк М. Символіка кольорів ікони // Наука і життя. Сучасні тенденції, інтеграція у світову наукову думку 23-25.05. 2013.
10. Креховецький Я. Богослов’я та духовність ікони. – Львів, 2000. – С. 125.
11. Косаняк Л. Рукописний Ірмолой 1724 р. з Дрогобицької церкви Святої Трійці. // Сакральне мистецтво Бойківщини. П’яті читання . Дрогобич., 2001. – С. 80.