Любов – це великий Божий дар та могутня сила. У нинішній нелегкий час це почуття підтримує наш дух та додає віри, дарує радісні моменти та спогади, які дають силу жити, зносити всі негаразди, а головне – перемагати. Запорукою нашої перемоги разом із військовими звитягами, є й розвиток духовності, пізнання та осмислення своєї культури і мистецтва. Це – найміцніша опора для незгасимої віри, невмирущої надії і всесильної любові.
Історія встановлення святкування дня закоханих непроста, складається з кількох етапів та витоки її сягають ще часів язичництва. Давні християни вирішили створити «свято кохання», найімовірніше, щоб замінити язичницьку оргію розпусти і насильства – «луперкалію», яка, буцімто, сприяла жіночій плодючості. Ці давні святкування припадали на середину лютого (спочатку – 15 числа, а потім – 14), адже вважалось, що у саме у цей час пташки починають шукати собі пару.
14 лютого визначений днем пошанування святого Валентина (однієї постаті, з усіх персоніфікованих), який особливо співчував нещасним закоханим. Він таємно від усіх, вночі, освячував шлюби люблячих пар, проте коли діяльність Валентина стала відома владі, його посадили до в’язниці і стратили 14 лютого 269 року.
Попри особливе вшанування католицькою церквою святого Валентина – налічує 16 святих Валентинів та ще дві Валентини, щонайменше троє з них були римськими мучениками. В Україні ж цей культ не набув особливого поширення. Останні кілька років медіа поширювали інформація про те, що мощі (фрагмент черепа та кілька кісточок) покровителя закоханих святого Валентина зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі. Однак, тут мова йде радше про іншого святого V століття з таким ж ім’ям. Автентичність реліквії підтверджує документ Папи Римського від 1759 року про те, що прах мученика вийнято із землі на цвинтарі святої Прісцили у Римі і передали у саркофазі до Самбора. Зрештою з часом культ святого Валентина поширився і на наших теренах. Тож, святковий день 14 лютого – добра нагода завітати до Галереї сакрального мистецтва у Дрогобичі чи помандрувати до Самбора й відвідати пам’ятки культури й архітектури ще одного цікавого міста нашого краю!
Інший святий, якого також вважають покровителем закоханих, – народився близько 1340 року у місті Непомук (Чехія) – Ян Непомуцький – мученик, католицький священник, генеральний вікарій Празького архієпископства. Його вшанування католиками розпочалося ще в XV ст. Друга половина XVII століття стала періодом значного поширення культу Яна Непомуцького. Він – найбільш шанований чеський святий, який згодом здобув серця й українців.
Ян Непомуцький став покровителем села Завалів на Тернопільщині. На його честь у 1796 році зведені монументи у Львові біля костелу Св. Миколая, а також – біля костелу св. Йосипа у Підгірцях, частково збережений пам’ятник у Бучі, та є свідчення, що ще один існував перед костелом святої Анни у Львові. Саме Івану (Яну) Непомуку присвячено вівтар у костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Наварії та чимало інших.
Становлення культу Яна Непомуцького пов’язують з переказами про те, що він був сповідником Софії, дружини чеського короля Влацлава IV. Монарх постійно конфліктував з вищим духовенством, відстоював і втручався у внутрішні церковні справи, маючи опонентами священнослужителів, тому він погрожував розправою єпископу Непомуцькому, який категорично відмовився виказувати таємницю сповіді королеви. За наказом короля, Непомука катували, а потім у мішку кинули в річку Влтаву і втопили неподалік Карлового мосту. Через сім днів на місці його страти всі побачили сяйво у вигляді п’яти палаючих зірок. Вони символізували слово з п’яти букв «tacui» – «я мовчав», що означали п’ять ран Христових, а також – збереження таємниці сповіді.
Найперше зображення цього святого було виконане у скульптурі у 1683 році на Карловому мості у Празі, ще задовго до канонізації Яна Непомуцького.
У Галереї сакрального мистецтва зберігається унікальна скульптура XІX століття Яна Непомука, який зображений в повний ріст, фронтально.
Одягнений у блідо-блакитний сакос з сріблястими зірочкми, декорований яскраво жовтими тороками по низу і рукавах, довкола шиї оздоблений двома крученими китицями. Під сакосом видно чорну сутану та білу альбу зі стійкою замість коміра. Поділ альби оздоблений мереживом. На голові його святого бирета – традиційний головний убір священиків латинського обряду, який являє собою чотирикутну шапку з гребенями вгорі, увінчану зверху помпоном. Автор розмістив Непомука на підставці блакитного кольору, яка є символом води та страти через утоплення, а також – мовчання та збереження таємниці сповіді.
Скульптура походить з костелу Успіння Пресвятої Діви Марії с. Комарники (Турківщина), яким з 1743 року опікувалися оо. Єзуїти, чи з філіальної мурованої каплиці біля костелу. Сьогодні пам’ятка є окрасою експозиції музею «Дрогобиччина». Дерев’яна скульптура Яна Непомука – особливий експонат, адже окрім своєї мистецької та історичної цінності, цей святий, який символізує ревність духовенства у дотримання традицій церкви, а також – лояльність до справжнього почуття любові. Артефакт буде цікавим краєзнавцям та й усім дрогобичанам, адже це добра нагода відкритим для себе ближче локального, центрально- та східноєвропейського покровителя закоханих. Запрошуємо до Галереї сакрального мистецтва!
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва
Світлини – Матвій Пограничний
