15 лютого символічно завершуються різдвяні святкування і розпочинається великодній цикл. У цей день святкуємо один із дванадцяти головних празників церковного року – Стрітення Господнє. Згідно з оповідями Святого Луки цього дня ми вшановуємо першу зустріч Ісуса з храмом. Стрітення символізує явлення Немовляти Ісуса світові та зустріч Старого і Нового Заповітів. Вшановувати його почали на зламі III і IV століть.
«Стрітення» означає «зустріч» або ж «радість», адже саме цього дня новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведним Симеоном та пророчицею Анною, котрі впізнали у дитині нового Месію. Сталось це на сороковий день після народження Ісуса, коли Діва Марія принесла його в Єрусалимський храм для посвяти. Оскільки відповідно до Закону Старого Заповіту того часу вважалося, що жінка після пологів була ритуально нечистою, тож якщо народився хлопчик, його дозволяли приносити в храм аж на 40-й день після народження, дівчинку ж – аж на 80-й. Для очищення кожна мати мала привести до святині також однорічне ягня на всепальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка була бідною і неспроможною придбати ягня, то мала принести лише дві горлиці (Левіт 12:1-8). Марія виконала припис Закону і принесла у жертву дві горлиці. Божа Мати не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Різдвом, та Вона в покорі сповняє закон і приносить жертву. Ісус, який мав освятити і відкупити людей, також найперше себе посвячує Богові. Як творець закону, він передусім сповняє закон.
Коли родина Ісуса підійшла до храму, то зустріла блаженного Симеона. Дух Божий відкрив йому час приходу батьків Господа до храму, старець взяв Боже немовля на руки і благословив, промовляючи: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого…» (Лук. 2: 29-32).
Праведний Симеон напророчив Діві Марії смерть її сина на хресті, його страждання та знущання, які так «сильно зранять їй душу, що її серце ніби пройме меч» (Лук. 2: 35).
Історичний переказ свідчить, що Симеон належав до числа 72 вчителів, яких запросив єгипетський цар Птоломей ІІ (285-247) для перекладу книг Священного Писання з єврейської на грецьку мову. Цей переклад книг Старого Заповіту називається «Септуагінта» – переклад «Сімдесяти» і дотепер використовується сучасниками. Коли він перекладав текст Книги пророка Ісаї, то звернув увагу на речення: «Діва в утробі прийме і народить Сина» (Іс. 7: 14). Перекладач вирішив виправити слово «діва». Народити дитину може жінка, а не діва. Як тільки він хотів написати слово «жінка», з’явився ангел, перешкодив йому і сказав: «Ти не помреш до того часу, доки на власні очі не побачиш виконання пророцтва Ісаї».
Завершивши переклад, Симеон довгий час служив священиком у Єрусалимському храмі, очікуючи народження Дівою Сина Божого, та свого упокоєння у Бозі. Вважається, що в час народження Христа праведнику було приблизно 300 років. При зустрічі з Ісусом, якого йому нарешті судилося побачити, старець зрозумів слова ангела і сповістив, що це Немовля народилося для спасіння людей.
Іконографія теми «Стрітення» сформувалась на основі розповідей євангеліста Луки, її найдавніше зображення датується 432-440 роком і збереглося до наших днів на мозаїці базиліки Санта Марія Маджоре (Рим, Італія). В Україні найдавнішим зразком є фреска «Стрітення» ХІІ ст. з Кирилівської церкви Києва. Основою давніх зображень є момент передачі Богородицею Дитинчати на руки Симеону, за плечима Богоматері традиційно стоїть Йосиф Обручник. Існує два варіанти зображення місця дії Стрітення: Симеон зустрічає Святе Сімейство на порозі храму, або ж, Стрітення відбувається перед престолом.
У Галереї сакрального мистецтва зберігається своєрідна ікона «Стрітення» XVIII ст., створена для празникового ряду церкви Св. Миколая в с. Комарники (Турківщина).
Особливість цієї композиції в тому, що події відбуваються перед престолом. На іконі з Комарників відсутні сходи (символ Тайни Євхаристії) – амвон, де традиційно стоїть Симеон. Художник, натомість, створює на задньому плані аркаду, виділяючи її різними барвами, яка є найвищою точкою загальної площі храму, бо Царство Боже є горішнє, а життя мирське – земне. Прозорість та легкість цього зображення досягнута легкими білими, сірими, сріблястими півтонами, які, поєднуючись, творять перспективу глибини храму та простору між арками, надаючи, підсилюючи символізм.
Унікальність цієї пам’ятки також в тому, що художник мінімізував кількість образів на іконі. Там відсутня пророчиця Анна, яка традиційно спостерігала за подіями, також немає хлопчика, який несе до храму жертву – голубів. Автор ікони з Турківщини максимально спростив композицію, акцентуючи увагу на самому моменті зустрічі, досягнувши в такий спосіб у своєму творі особливої величності та монументальності, адже композицію треба було вмістити у невеликий формат празничкового ряду.
Автор цієї ікони дуже творчо відобразив богословський зміст Стрітення – зустріч Старого і Нового Заповітів. У центрі композиції в повний зріст зображено постать Симеона, як символ Старого Заповіту. Праведник двома руками тримає, як велику святиню, запелененого у біле крижмо Ісуса – символ Нового Заповіту. Одягнений пророк в одежі римо-католицького єпископа вохристо-білого кольору. На голові його – гостроверха двокінечна інфула, яка символізує особливу значущість образу Симеона.
Ліворуч, позаду праведника, видно Богоматір, яка з цікавістю заглядає з-за плечей Симеона, спостерігаючи за подіями. Іконописець робить акцент саме на образі Богородиці, одягнувши Її у яскраво червоний мафорій, підшитий яскраво зеленою підкладкою, та насичено синю туніку, що дуже вирізняється на фоні приглушених вохристих, сірих, блідо блакитних та білих тонів композиції. У такий спосіб іконописець хотів передати всю бурю емоцій і відчуттів Матері, яка вручила свого первістка в руки незнайомцю. При цьому, Богоматір схиляє голову у жесті поклоніння, притискаючи руку до грудей, приймаючи волю Бога.
Ліворуч Марії фронтально в повний ріст зображений Йосиф. Це зрілого віку мужчина з сивим волоссям та бородою. Голова його на три чверті розвернута до Симеона, ліва рука притиснута до грудей, у жесті каяття, символізуючи моменти сумнівів Йосифа. Одягнений Він у блакитну туніку та вохристий хітон. Задній план композиції відтворює аркаду, як імітацію інтер’єру святині, про це також свідчить зображення стола – престолу з білою скатертиною біля Симеона.
Особливу ауру твору надає сріблясте тло – світу, який творить відчуття урочистості та невідворотності моменту. Створюючи ікону «Стрітення», майстер з Турківщини мав за мету передати світло і радість від очікування зустрічі з Господом та донести ці почуття до кожного віруючого, для художника було важливо, щоб кожна людина також зустріла Бога з чистим серцем, з надією та вдячністю.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва
Світлини – Матвій Пограничний
