Упродовж Різдвяних свят, котрі за суттю своєю — веселі й радісні, ми згадуємо і про трагічні й сумні події — побиття невинних віфлеємських дітей та каменування архідиякона Стефана. Діти й архідиякон стверджують про народження Ісуса Христа. Довірившись Христові, Котрий переміг смерть, Стефан, вихований праведними батьками і Церквою, свідомо прийняв мучеництво.

Про св. Стефана дізнаємося зі Святого Письма (Діяння 6–7), а більше про його життя нічого не відомо. Однак ця постать дуже важлива: св. Лука, пишучи про діяння апостолів, присвятив Стефанові аж 2 розділи.

Ім’я «Стефан» походить із грецької «стефанос», що означає «вінець, корона». Як відомо, Стефан був еллінізованим юдеєм з діаспори, наверненим у християнство, про що свідчить його грецьке ім’я та перебування саме в єврейському середовищі (Діння 6: 1–6).

Після Вознесіння Господа і Зішестя Св. Духа на апостолів, Церква швидко розповсюджувалася, все більше людей наверталося в нову віру Христову. Серед них були й такі, котрим була потрібна особлива турбота й увага — убогі, сироти, хворі, вдови. Звичайно ж, апостолам під час служіння в новій вірі були потрібні помічники. Тому було вирішено вибрати «сімох мужів доброї слави, повних Духа і мудрості» (Діяння 6: 3). Завданням цих сімох помічників-дияконів було служіння, яке є важливим аспектом у Церкві. Грецьке слово «діаконія» означає «служба, служіння, прислуговування». Дияконія у християнстві — це покликання до служіння ближнім у різних сферах церковного буття. Старшим серед перших семи дияконів був Стефан. Апостоли вділили йому рукопокладання, котре в цьому випадку означало доручення важливого завдання і благословення на його реалізацію.

Служіння Стефана стосувалося двох сфер — дияконії та євангелізації. Завдяки вірі, благодаті й силі, які його наповнювали, Стефан «творив чуда і великі знаки в народі» (Діяння 6: 8). Християнство тоді ще не було популярною релігією мільйонів, навпаки — сильно переслідуваної меншини, а відважне публічне визнання Христа несло великий ризик. Стефан же виявив велику відвагу, несучи християнську місію, і не відступив, коли виявилося, що йому загрожує смерть. У своїх промовах він був настільки переконливим, що юдеї-емігранти, вступивши з ним у діалог, дивувалися мудрістю святого, не знаходячи аргументів на захист своїх переконань. Це особливо розлютило юдейських законовчителів і їхній гнів був направлений винятково проти Стефана, з котрим вони вчинили так само, як попередньо зі Спасителем: підбурили проти нього народ, ув’язнили, привели до найвищого суду — Синедріону, оскаржили його в богохульстві, представивши для того фальшивих свідків, і кінцево засудили на страту через каменування.

Будучи підкріпленим Св. Духом у найтяжкі хвилини свого життя, Стефан не злякався гніву юдейського суду, бо завжди пам’ятав, що одного тільки Господа людина повинна боятися. Він нагадував суддям Синедріону про те, як цей орган найвищого суду знущався колись над пророками, котрі упродовж тривалої історії Старого Завіту пророкували прихід Месії-Христа, Котрого пізніше Синод, не прийнявши, засудив на розп’яття. Почувши це, законовчителі так сильно розгнівались, що схопили Стефана, вивели його за місто і там забили камінням. Помираючи, він, за прикладом Христа, благаюче молився: «Господи, не вважай їм це за гріх» (Діяння 6: 3).

У «Діяннях» наведена остання промова Стефана перед Синедріоном. Цікаво, що вона містить нову інтерпретацію Закону, переосмислення Старого Завіту у світлі смерті та воскресіння Христового. На взірець Воскреслого Ісуса, котрий дорогою в Емаус пояснював учням Писання, Стефан роз’яснює таємницю хреста, як центру історії Спасіння. Саме це христологічне тлумачення Старого Завіту і пророкування закінчення юдейського культу в Єрусалимському храмі й спровокувало Синедріон на вирок каменування св. архідиякона Стефана.

Уже перед смертю Стефан бачив відкрите небо, Божу Славу і Сина Чоловічого, що сидить праворуч від Бога. Після цього він передав свого духа Отцеві Небесному. Це сталося близько 36 року, в Єрусалимі, коли римський Понтій Пілат був усунений з посади, намісника Юдеї, а новий чиновник ще не прибув. Невизначена політична ситуація дала можливість юдеям вчинити самосуд над Стефаном і розпочати гоніння на християн.

Між тими, хто каменував першого християнського архідиякона, був також Савл із Тарсу, який охороняв одежі катів і збоку схвалював цю страту. Пізніше, дорогою у Дамаск, Савл чудесним чином був навернений до Христа, ставши апостолом з іменем Павло, і благовістував Христове вчення, навертаючи язичників у християнство.

Архідиякон Стефан загинув тяжкою смертю у віці всього 30 літ. Як пише св. Єронім, після загибелі Стефана кати залишили його тіло на жертву диким звірям. Але славний учитель Мойсеєвого закону Гамаліїл, котрий виступив на захист перших послідовників Христових перед юдейськими законовчителями, відважився вислати серед ночі своїх слуг, котрі забрали тіло мученика, перенесли його до села Кафар-Гамала, недалеко від Єрусалиму, і там його поховали.

У 415 році мощі св. Стефана віднайшли і перенесли до Єрусалиму, перепоховали в храмі на Сіоні. Згодом дружина візантійського імператора Теодозія — Євдокія, після відвідин Єрусалиму, побудувала величавий храм Св. Стефана на тому місці, де архідиякон зазнав мученицької смерті. З того часу від мощей св. Стефана почали відбуватися зцілення.

Вшановувати Стефана почали найраніше з усіх мучеників. День його пам’яті відзначали на рівні з апостолами вже в IV ст. Відтоді на честь св. архідиякона будують храми й малюють образи. Традиційно св. Стефана зображують молодим, безбородим, із тонкими рисами лику, одягненим у дияконське вбрання — далматик, стихар і орар. На найдавніших зображеннях, таких як мозаїка в Сан-Лоренцо-фуорі-ле-Мура в Римі (VI ст.), угодник подається у повний зріст, у дияконському облаченні з пальмовою гілкою і Євангелієм у руках. Пізніше св. Стефана стали зображувати ще з камінням — знаряддям убивства, іноді — з кадилом.

Найчастіше св. Стефана зображують на південних дияконських дверях іконостасу в облаченні архідиякона з кадилом в руках. У дрогобицькій церкві Св. Юра цього святого невідомий маляр зобразив у складній монументальній композиції «Каменування св. Стефана» на північно-західній стіні барабана Введенського приділу. Тут можна побачити усіх персонажів цієї події: у центрі — архідиякон Стефан під час каменування, його руки молитовно підняті вгору і з уст його лине до неба молитва; по боках — четверо катів, теж з піднятими вгору руками, але з камінням; за ними — фарисей і садукей, а також Савл. Вгорі над усіма ними — Бог Отець та Ісус Христос праворуч Отця. Під композицією підпис дрогобицьким діалектом церковно-слов’янської мови: «Стефан же сий исполнь Духа Святого і возрів на небо і видів славу Божу Ісуса Христа, сидяща одесную Отця, рече: Господи, не помени їм гріха сего; і, сія рікши, успочив» (Діяння 7: 60).

Автори тексту – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури, та Володимир Пограничний, завідувач відділу природи.

Світлини – Володимир Пограничний, завідувач відділу природи.