Цього року виповнюється 110 років від дня народження одного із провідних діячів ОУН Дрогобиччини, поета і публіциста Михайла Смоли. І хоча він прожив лише неповних 22 роки – життя його було «наче спалах зорі на світанні».

Хто цей діяч?

Михайло Смола народився 8 листопада 1912р. у Дрогобичі. Незважаючи на матеріальну скруту, батьки послали всебічно обдарованого сина на навчання в Дрогобицьку українську приватну гімназію ім. І. Франка, яка тоді знаходилася на вулиці св. Івана Хрестителя. Навчальний заклад був справжнім осередком виховання молоді в національно-патріотичному дусі, де працювали чудові педагоги Володимир Сольчаник, Осип Турянський, о. Степан Венгринович, Володимир Кузьмович, Микола Байрак, Михайло Іваненко.

Хлопець був одним із найкращих учнів, проявляв письменницький і поетичний хист, писав п’єси, статті. Він захоплювався новою повоєнною українською літературою і заснував гімназійний літературний гурток, аби познайомити з нею товаришів. У гімназії також відкрився у нього талант до малярства.

Михайло від першого класу записався до Пласту. Незабутніми для нього стали спільні ватри в недалеких лісах, прогулянки до Нагуєвич, родинного села І. Франка, на Урич та на могили полеглих за Україну на місцевих цвинтарях. Навчаючись у 7 класі, стає курінним 18-го Пластового куреня імені І. Франка. Цікаво, що дрогобицькі пластуни навіть випускали рукописний щомісячник «Ватра», метою якого було: «…роздмухати ватру, до якої сходилися би молоді сили – пластуни…, вибрати з них найкращі та поставити на переді, щоби передували шлях…».

Саме Михайло Смола став одним із найкращих пластунів Дрогобицького Пластового коша. Вже у 1929 р. за дорученням відомого діяча ОУН Зенона Коссака, колишнього випускника дрогобицької гімназії, він організував у вищих класах таємні націоналістичні гуртки і став першим провідником Юнацтва ОУН у Дрогобичі. А згодом М. Смола стає найближчим співробітником З. Коссака, посівши місце організаційного референта повітової екзекутиви ОУН Дрогобиччини.

У 1930р. Михайло закінчує гімназію. Викладачі та однолітки, які побачили у найкращого гімназиста непересічний поетичний і малярський дар, здібності до журналістики, покладали на нього великі надії. Проте за діяльність у Пласті, який польська влада заборонила на Галичині 26 вересня 1930 р., Михайла Смолу було заарештовано і засуджено до 3-х місяців ув’язнення. Він вийшов на волю раніше завдяки амністії. Слід згадати, що під час урочистого посвячення новозбудованого будинку української гімназії на вулиці Сніжній (нині П. Сагайдачного) у червні 1930 року дрогобицькі пластуни востаннє виступали в одностроях.

Михайло Смола через безгрошів’я не зміг навчатися на омріяному правничому факультеті Краківського університету. Два роки він вимушено пробув удома і на початку 1932/33 шкільного року їде на заощаджені кошти до Львова, де записується на торгівельний курс у Львові, аби згодом студіювати журналістику у Варшаві.

М. Смола бере активну участь у студентському і громадському житті. У той час у Дрогобичі діяла Студентська секція при товаристві «Підгір’я», яка неофіційно була членом напівлегального Союзу Українських Студентських організацій під Польщею (СУСОП). Очолював секцію З. Коссак, а його заступником і водночас референтом преси був М. Смола. Влітку 1932р. на загальних зборах, які відбулися в Народному Домі, Михайла обрано головою Студентської секції.

Окрім підпільної діяльності, М. Смола чудово віршує та малює, цікавиться наукою, кіномистецтвом та графологією. Деякі свої поезії блискуче читає перед великою аудиторією з нагоди різних імпрез, наприклад, власний вірш «Орлята» –  на закритому зібранні дрогобицької громади до 10-ої річниці Листопадового Чину та «Крути» – на святі 1932 року. У його творах виразно простежувався непересічний талант. Основною темою була, звичайно, Україна, в останній період – в’язниця, а також любовні переживання. Його кохана дівчина Ярослава Тарнавська походила із заможної української, але вже спольщеної дрогобицької сім’ї. Під впливом Михайла вона змінила свої переконання, повернувшись до родинних витоків.

На жаль, майже всі рукописні твори поета-початківця пропали – їх спалила його сестра, побоюючись репресій. Ймовірно, частину його поетичного та малярського доробку врятувала Ярослава Тарнавська, яка назавжди виїхала до Кракова. Донині збереглася лише збірка поезій від 1929 р., дві п’єси, два нариси й критичні праці про Ремарка та про матеріалізм. Врятовано й кілька поезій, написаних у тюрмі на Бригідках наприкінці 1932 року.

М. Смола міг стати відомим поетом, публіцистом, літературознавцем, художником, політичним і громадським діячем. Проте саме тоді, коли здавалося, що доля стає до нього прихильною, в грудні 1932р. у Львові його заарештовано у рамках поліційної акції, пов’язаною зі справою бойовиків УВО-ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Цілий рік його тримали у в’язницях Львова, Самбора та Дрогобича, де через важкі умови ув’язнення та погане харчування у нього розвинувся туберкульоз (сухоти) кишківника.

Як безнадійно хворого 16 грудня 1933р. його випустили додому. Батьки поклали сина до лікарні, але 18 січня 1934р., на самий Щедрий вечір, хлопець помер. Польська тюрма дуже рано обірвала життя Михайлові, не давши змоги зреалізувати свої таланти на благо України.

Такого імпозантного похорону, який відбувся 20 січня, Дрогобич ще не бачив. За оцінками сучасників, понад 10 тисяч людей з усієї Дрогобиччини, серед яких була і родина національних героїв-мучеників В. Біласа і Д. Данилишина, приїхали віддати останню шану Михайлові Смолі. Процесія несла 22 вінки, перевитих синьо-жовтими стрічками – за числом його прожитих років, а серед них кілька тернових – символ його мучеництва і страждання.

Прощальну промову над могилою виголосив від молоді студент Максим Гладилович. На похороні співав хор зі ста співаків, та люди ще довго не розходилися, наспівуючи патріотичні й стрілецькі пісні. Місцева поліція почала розганяти учасників похорону, відбирати тернові вінки, бити та заарештовувати людей. Цей похорон, організований підпільною ОУН Дрогобиччини, став величною національною маніфестацією українського населення.

Скромний пам’ятник студентові Михайлові Смолі донині зберігся на старому цвинтарі на Трускавецькій вулиці. Ярослава Тарнавська, яка тяжко пережила втрату коханого, спорудила його своїм коштом. На надгробку, поряд із його світлиною, викарбувано гусяче перо як символ літературного таланту і поетичні рядки:

Спи, юначе, спи,

Про долю, волю тихо сни,

Про долю, долю Вітчини

Чи можуть бути кращі сни.

У серпні 2009 року, до 80-річчя створення ОУН, було встановлено пам’ятну таблицю на кам’яниці, де Михайло Смола проживав у 1912-1934 роках (нині вул. Лесі Українки, 120). Таким чином дрогобичани гідно вшанували ім’я навіки молодого «ідеаліста-романтика, артиста і громадянина в одній особі».

 Автор тексту та світлин – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії