Середа страсного тижня подає нам два протилежні образи любові та відданості з одного боку, та зради — з іншого. Перший образ розкриває жінка-грішниця, яка підійшла до Христа з посудиною дорогоцінного мира і возлила його на Господа. За східним звичаєм такий знак уваги уділяли тільки найбільш шанованим людям. Зі сторони жінки — це був безкорисливий вчинок любові та каяття і тому Господь прийняв її добру волю, говорячи до учнів: «Виливши миро це на тіло Моє, вона приготувала мене до поховання. Істинно говорю вам, де не проповідувалось би Євангеліє це по всьому світу, згадано буде про неї і про те, що вона вчинила Мені» (Йн.12: 3).
Вчинок жінки викликав обурення в Юди Іскаріотського, який зауважив, що краще було би продати це миро, а виручені гроші роздати жебракам. Після цього він пішов до юдейських старійшин. Вони були вражені подіями останніх днів — воскресінням Лазаря, урочистим входом Христа в Єрусалим, під час якого Його славив народ. Ці події викривали лицемірство юдейських старійшин. Тому вони, зібравшись у домі священика Каяфи, радились про те, як взяти Ісуса та вибити. Євангеліст Лука зауважує, що вони настільки боялись народного обурення, що шукали можливості схопити Ісуса таємно, без свідків. Ось чому, коли Юда прийшов до них, вони зраділи.
«Я видам вам Його, і що ви дасте мені?». — На це запитання Юди вони запропонували 30 срібників, й відтоді Юда почав шукати зручного випадку видати Ісуса, і здійснив свій задум, вказавши озброєним воїнам на Нього, поцілувавши Його на Оливній горі, коли Ісус молився Гетстманському саду.
Упродовж двох тисячоліть людство шукає відповіді на запитання: чому ж Юда зрадив Ісуса? Адже Його по-своєму зрадили й усі учні, навіть Петро, а запам’ятався один — Юда! Можливо, Юда зрадив Ісуса тому, що так веліла йому… його дружина? А та дружина, то «зла жінка була». — Це одна з гіпотез. Згідно з ефіопським «Мучеництвом Пілата», дружиною Юди була… сестра Варавви. Ще інші спекулюють, ніби причиною була таємна закоханість Юди до Марії Магдалини, котра благоговіла до Ісуса.
Зрада Юди була, безперечно, болісною для інших апостолів. Людина, яку вони вважали другом, товаришем спільних мандрівок, видав Ісуса. Вони повинні були з цим фактом якось зжитись, оскільки не мали змоги запитати його чому ж він зрадив. Юда повісився відразу після арешту Вчителя. Апостолам залишалось тільки покладатись на свої здогадки. І до сьогодні ніхто не знає відповіді на це запитання.
Автор четвертого Євангелія, кого традиція ототожнює з Йоаном, особливо різко описує Юду. Усякий раз коли його згадує він не може утриматись від присвоєння йому якнайгірших рис. Саме четверте Євангеліє є підставою для різко негативного образу Юди.
Згідно з Йоаном причиною зради була проста огидна жадібність. Знаменною є сцена намащення Ісуса дорогоцінним миром. Вчинок жінки викликав невдоволення серед учнів яким не подобалось таке марнотратство в контексті потреб бідних (Мт. 26: 6–13; Мк. 14: 3–5). В Євангелії від Йоана невдоволення вчинком Марії висловлює тільки Юда. Слідуючи цим напрямком, Яків Ворагінський у «Золотій легенді» пояснює зраду Юди так: «За короткий час перед Страстями Господа нашого, розізлився Юда за те, що не продано запашної мазі, яка була дана Ісусу, і яка коштувала 300 динарів: він, звичайно мав намір привласнити цю суму. Тому пішов до євреїв і продав Христа за 30 срібняків».
Чи насправді Юда привласнював гроші учнів та Ісуса? Чи доведено це? Можливо, Йоан настільки розгнівався на Юду після зради, що приписав йому також крадіж? Однак, якщо Юда був обраний скарбником, то до нього напевне мали довіру! Важливо зазначити, що спільні гроші довірили саме йому, а не Матвію, який був митарем і розумівся на фінансовій справі.
Звісно, те, що за видачу Ісуса Юда отримав 30 срібняків — це факт. Але ця сума для корисних мотивів є занадто мізерною, адже тоді стільки коштувала корова або найдешевший невільник! Тому цей факт дає підставу вважати, що мотив Юди був не фінансовий.
Святе Письмо свідчить, що Юда підпорядкувався сатані (Лк. 22: 2–4; Йн. 6: 70–71; 13: 2; 27). Юда відвернувся від свого покликання (Дії 1: 24–25) та віддав свою свободу на послугу «вічного ворога»: «Під час же вечері, диявол вже вкинув у серце синові Симона, Юді Іскаріотському, щоб він видав Його» (Йн. 13: 2).
Деякі апокрифи представляють Юду як особу відзначену злом, яка з дитинства мала диявольську натуру. Зокрема «Арабське Євангеліє дитинства Спасителя» говорить, що Юда з дитинства був одержимий дияволом. Ще коли він був малий, мати привела його до Ісуса, і Юда намагався його вкусити. Це йому не вдалося, але він вдарив Ісуса в бік — той самий, що згодом був пробитий списом сотника Лонгина. Сатана, за наказом Ісуса, покинув маленького Юду, але потім повернувся (35). Звичайно ж, це просто середньовічні передання, які не мають підтверджень, але не прийняти їх до уваги було б не коректно. Кожна гіпотеза має право на існування.
Дехто вважає, що Юда від початку опинився в гроні дванадцятьох учнів як людина, яка реалізує доручене йому синедріоном і радою старійшин завдання інформувати їх про все, що стосувалось дій і намірів Ісуса. Згідно з апокрифічною «Історією Йосифа з Ариматеї», Іскаріот був фарисеєм, племінником Каяфи (1: 3), а «до Дванадцятьох доєднався для того, щоб слідувати за Христом, намагався впіймати Його на хибному слові». За це щоденно отримував золоту дидрахму. Таким чином, тридцять срібняків були тільки доповненням до стабільної заробітної плати інформатора.
Одна з гіпотез про причину Юдиної зради, каже, що апостол розчарувався в Учителю, адже Юда, як багато євреїв, очікував, що з появою на землі Месії буде знято ярмо римського рабства і відновиться царство Ізраїлю. Переломним моментом міг стати Господній в’їзд у Єрусалим. Ісуса вітав народ, в основному люди з провінції, які прибули до міста на єврейське свято. З різних переказів відомо, що як синедріон, так і жителі Єрусалиму були вороже налаштовані до Христа. Бачучи безсилля Ісуса, котрий виявися неспроможним переконати єврейську раду у своїй правоті, Юда міг розчаруватися в Ньому і в тому, що Він проповідував.
Прізвисько «Іскаріот» означає, як вважають, «людина з Іскаріота» — місцевості поблизу Хеврона, яка двічі згадується в Біблії (Нав. 15: 25; Ам. 2: 2). Дехто, однак, припускає, що прізвисько є похідним від грецького слова σικάριος, пов’язаного з латинським словом sica, що означає «короткий меч, кинджал», який чоловіки зазвичай ховали у складках мантії. Отже sicarius — це «той, хто вбиває кинджалом». Можливо, Юда належав до братства політичних терористів, пов’язаних з зелотами, члени якого звалися сікаріями (буквально — кинджальниками) і вбивали прихильників римської влади.
Юда міг бути таким борцем за свободу Ізраїлю і сподівався використати Ісуса у своїх власних цілях. Якщо так, то він, ймовірно, відчув глибоке потрясіння, коли переконався, що нащадок Давида і пророкований Месія не збирається повалити римське правління в Юдеї. Він ставився до Нього як до національно-релігійного лідера, але не розумів, що Христос не має жодного наміру боротися з римлянами, і що духовне царство є для Нього більш важливе, ніж доля вибраного народу. Тоді вирішив зрадити Його, оскільки потрактував вчення Ісуса як небезпечне для справи політичної боротьби.
Існує й дуже контроверсійна гіпотеза, що Юда був найбільш ученим з усіх учнів Ісуса. Він зрадив Учителя за Його ж велінням, щоб збулись слова Писання та здійснилося Відкуплення світу. Надзвичайно важливе значення мають слова з Євангелія: «Що ти робиш, роби швидше…» (Йн. 13: 27). Трактують, що ці слова сприяли заохоченню, або й благословляли Юду як обраного учня. Оскільки Ісус адресував ці слова безпосередньо Юді, то це, ніби, доводить, що той діяв задля здійснення написаного. Таким чином, заперечується сам акт зради, який подається лише як боже провидіння. Стверджується, що Євангелія написали учні, які не були втаємниченими в розвиток саме таких подій. Вони не зовсім розуміли те, що відбувається, адже були простими людьми. Тому Юда і був оскаржений ними. Пояснюється, що ті, які втекли і зі страху зріклися Господа, замінились вірними і відданими Ісусу, а Юду назвали зрадником — злою і підлою людиною, що спокусилась на гроші. Ще прихильники цієї гіпотези піддають сумніву самогубство Юди і кажуть, що Юду вбили розлючені учні Ісуса. Відомо, що Петро відзначався запальною вдачею і без вагань схопився за меч у Гефсиманському саду, позбавивши вуха первосвященникового раба (Мт. 26: 51). Тому, хибно витлумачивши вчинок Юди, вони зловили його і стратили, видавши смертовбивство за самогубство.
Згідно зі ще одною гіпотезою, Юда був патріотом і твердо вірив, що його Вчитель є Месією. Бо ж бачив знамення і чудеса: помноження хлібів, зцілення калік і навіть воскресіння мертвих. Хто міг встояти перед такою силою? Юда чекав, коли його Вчитель виступить проти римської влади. Натомість Учитель проповідував любов і Слово Боже. Цілком можливо, що він хотів поставити Ісуса в таку ситуацію, аби в Нього не було іншого вибору, окрім як розпочати повстання — велику справу очищення Палестини від римлян. Юда міг сподіватися, що під час неминучого арешту, внаслідок його зради, Ісус таки підніме єврейське повстання, розпочнеться тріумфальна хода Його до влади, римлян буде витіснено, корумпованих представників касти жерців покарано, а Месія сидітиме на престолі Ізраїлю, відновлюючи колишню славу вибраного народу. Але оскільки Ісус дозволив себе схопити, Юда міг вирішити, що Учитель з Назарету не є тим очікуваним бунтарем-месією, а отже, він, Юда, видав на смерть невинного Чоловіка. Тому повернувся до первосвященників і посвідчив на самого себе: «Я згрішив, невинну кров видавши» (Мт. 27: 4a). Таким чином, він хотів ще врятувати Ісуса, якому загрожувала страта. Проте його прохання залишилось без відповіді серед тих, що вважали себе праведними: «А нам що до того? Дивись собі сам» (Мт. 27: 4b). Підтвердження невинності арештанта, згідно з законами, що діяли в I ст., могло привести до припинення суду і перегляду справи (Синедріон 6: 1). Однак, цього не сталося. Юда спостерігав за тим, що відбувається з наростаючим жахом. Це й пояснює самогубство Юди, замученого докорами сумління.
Існування позаєвангелійних численних гіпотез викликають численні питання. Чи справедливо звинувачувати Юду? Якщо на все воля Господа і Юда був лише інструментом для здійснення того, що було потрібно Господу для змін у свідомості людей? Чи це засудження може вважатись справедливим, адже будь-хто із сьогоднішніх «суддів» міг би опинитись у ролі такого інструменту? А, можливо, Юда був прийнятий в рай зі словами Господа: «Дякую тобі за виконання покладеного на тебе! Не соромся вчинку свого, бо це подвиг»…
В сучасному ліберальному світі ці наративи мають право на існування. Але вони не стосуються християнської віри. Очевидно, тема Юдиної зради у середньовічній іконографії була досить популярною, тому що його постать завжди була в тогочасному монументальному і станковому живописі. У дрогобицькій церкві Св. Юра також є зображення Юди. Насамперед Юда присутній серед 12 апостолів на іконі «Тайна Вечеря» празникового ряду (станкова ікона в іконостасі й монументальне клеймо над іконостасом Введенського приділу). Але ми звернемо вашу увагу на оригінальні зображення Юди в монументальних композиціях «Страсті Господні» «Суд Господній» на північній і південній стінах нави відповідно.
Серед численних страсних сцен постать Юди фігурує серед 12 апостолів на кількох клеймах «Марія намащує ноги Господа миром», «В’їзд у Єрусалим», «Тайна Вечеря», «Омовіння ніг апостолам» і «Зрада в Гетсиманському саду». Однак є тут клеймо з досить нетрадиційним зображенням цього апостола перед первосвященниками не в момент, коли Юда бере від них гроші, погоджуючись на зраду Вчителя, а навпаки, коли він повертає їм ці срібняки, після чого повішується, що й зображено на правім краю цього клейма.
Також Юду зображено в монументальні композиції «Суд Господній» на південній стіні нави Святоюрської церкви, де зрадник сидить у пеклі на колінах в Люцифера як особливо «удостоєний» — той, що згрішив двічі: перший раз — коли зрадив Ісуса Христа, а другий — коли вчинив самогубство.
Автор – Юлія Лаврись, науковий працівник відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний
