19 січня християни Східної Церкви святкують Водохреща, або ж Богоявлення — третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят. Саме з Хрещення Ісус розпочав Свою проповідь євангельської істини.
Традиція святкувати Богоявлення прийшла до нас ще з прадавніх апостольських часів. Збереглося свідчення датоване II ст. про нічне пильнування, яке вчинялося перед святом Водохреща Господнього. На свято Водохреща відбувалося урочисте хрещення оглашенних, яке часто називали «світлом» або «просвіченням», а оглашенні звалися «просвіченими». Звідси і празник Богоявлення назвали Просвіченням, празником світел і святими світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерті, зійшло їм світло» (Мт. 4: 16).
У тогочасній єврейській історії водне хрещення застосовувалося в одному з трьох випадків:
По-перше, сам Йоан Хреститель проповідував хрещення покаяння. Проте Христос не потребував такого хрещення, бо не мав гріха.
По-друге, існувало хрещення навернення, яке проводили над людьми, що бажали перейти від язичницької віри до юдаїзму. За єврейським звичаєм новонаверненого язичника, що публічно прийняв юдейську віру через охрещення, називали «новонародженим дитям». Але Христос не потребував навернення до юдаїзму: Він народився і виріс в ньому.
Третій різновид хрещення застосовувався тільки до невеликої групи обраних. Обряд водного обмивання проходили священники під час становлення на служіння. Закон прямо вказував, що Первосвященник мав бути «омитий водою», а Єрусалимський Храм мав спеціально облаштовані для цього окремі басейни.
Поставляючи Аарона Первосвященником за вказівкою Божою, «Мойсей зробив так, як повелів йому Господь, і зібралася громада при вході у скинію зібраних. І сказав Мойсей до громади: „Ось що повелів Господь зробити”. І привів Мойсей Аарона і синів його і облив їх водою… і полив єлей помазання на голову Аарона і помазав його, щоб освятити його» (Лев. 8: 4–12). Лише після того, як Аарон і його сини були облиті водою, вони почали своє священиче служіння, приносячи жертви та торкаючись священних речей, як служителі Божі. Саме обмивання водою та помазання оливою наклало на них печатку Божого благословіння.
Євангеліє оповідає, що служіння Ісуса Христа розпочалося Його хрещенням у ріці Йордані, після якого Дух Святий у вигляді голуба зійшов з неба і спочив на голові Спасителя. Таким чином, Отець Небесний явив Ісуса Христа обраним на Первосвященницьке служіння, супроводжуючи об’явлення словами: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мт. 3: 17).
Це стало початком служіння Спасителя. «Отже, маючи Первосвященника Великого, який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого» (Євр. 4: 14).
У ріці Йордані ніколи не було нічого екстраординарного. Це було звичайне місце, де напували худобу, наповнювали відра і глеки, прали одяг і мили посуд. Так тривало до того часу, коли на Йорданський берег прийшов Спаситель світу.
Коли Христос прийшов на беріг Йордану, інший посланий Богом чоловік завершував там свою місію. Його ім’я Йоан. Але в історію він увійде з характерним додатком, що сповна описує його місію — Хреститель.
Одягнутий в одежу з верблюжої вовни, Йоан харчувався сараною та медом диких бджіл і жив у відокремлених від суспільства місцях Зайорданської пустелі. Почувши заклик Божий, пророк проповідував кожному, хто готовий був його слухати. Йоан закликав до «покаяння хрещення на відпущення гріхів» (Мк. 1: 4) і багато людей приходили його слухати. Євангеліє говорить, що «виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в ріці Йордані від нього, сповідуючи гріхи свої» (Мк. 1: 5). Великі юрби людей приходили послухати цього відданого своїй місії проповідника. Був серед них і син теслі з Назарету на ім’я Ісус, який хотів, щоб Йоан охрестив і його. Але пророк вагався, говорячи: «Чому ти приходиш до мене охреститися? Мені треба хреститися від тебе» (Мк. 1: 12).
Під час охрещення Спасителя Дух Святий зійшов з небес і спочив на Ньому (Ін. 16: 32). Присутність Бога у старозавітному храмі називалось Shekinah або Слава Божа, що була видимою у формі хмари. Єврейська традиція говорить, що перед руйнацією Єрусалимського Храму в 587 році перед Різдвом Христовим Слава Божа залишила храм, відлетівши у небо у вигляді голуба. Разом з тим нема свідчень, що після відбудови храму Shekinah повернулася до новозбудованого храмового приміщення.
Наступного разу ми бачимо Славу Божу, що сходить з Небес лише під час хрещення Спасителя в Йорданських водах. Таким чином, Христос замінив собою Старозавітний Храм: як храм був зосередженням релігійного життя Старозавітних часів, так Христос став серцевиною Нового Заповіту. Коли Спаситель очищує храм від міняйл і торговців, Він говорить: «Зруйнуйте храм цей, і Я через три дні поставлю його» (Ін. 2: 19).
Чому саме ріка Йордан була місцем охрещення Ісуса?
У біблійні часи Йордан був і джерелом людського життя, і великою природною перешкодою. Це джерело життя, оскільки в Долині Йордану рідко йдуть дощі, але завдяки річці вегетація рослини відбувається дуже добре. Саме тому тисячоліттями люди селилися на його берегах. Перешкода — бо ріка служила кордоном. У біблійні часи мостів через Йордан не було (принаймні ніде в Біблії не згадується жоден міст). Ріка утворювала кордон «землі обітованної».
Символічно, в повісті про Неємана видно життєдайні властивості Йордану. Цей сирійський полководець прийшов до Єлисея, щоб очиститися від прокази, і Єлисей посилає його купатися в Йордані, після чого його тіло оновлюється, наче йому було дане нове життя (2 Цар. 5: 14).
Оскільки Йордан був географічним бар’єром, багато історій стосуються саме його перетину.
Після 40 років перебування у пустелі Ісус Навин переводить Ізраїль через Йордан, причому Бог чудесним чином зупинив повноводну річку, так само як Він це зробив із Червоним морем (Іс. Нав. 3–4).
Через кілька сотень років Ілля та Єлисей стояли перед рікою, майже в тому ж місці (біля Єрихону: 2 Цар. 2: 4–6). Вода розділяється, і вони обидва переходять по сухому дні перед тим, як Ілля піднісся на небо.
Коли ізраїльтяни вперше перетнули Червоне море, Мойсей залишився трохи позаду (Повт. Зак. 31: 2). І багато в чому Ілля був новим Мойсеєм: обидва виступали проти злого царя, обидва зустрілися з Богом на горі Синай (Вих. 34: 28; 1 Цар. 19: 8).
А вже Йоан Хреститель — це «Ілля, який мав прийти» (Мт.11: 14; Мк. 9: 9–13; Лк. 1: 17). Як і у випадку з Іллєю, кровожерлива цариця прагнула смерті Йоана (1 Цар. 19: 1–2; Мк. 6: 17–25). Як і Ілля, Йоан мав особливий вовняний одяг і шкіряний пояс довкола талії (2 Цар. 1: 8; Мт. 3: 4). Як і Ілля, Йоан — самотній голос у пустелі.
Є також зв’язок між Йоаном Хрестителем та Мойсеєм. Обидва були неперевершеними пророками (Повт. Зак. 34: 10; Мт. 11: 11), і обидва пророкували про іншого, який прийде після них (Повт. Зак. 18: 15; Ів. 1: 27).
Оскільки Йоан Хреститель повторює і Мойсея, і Іллю, наступник Йоана повторює Єлисея та Ісуса Навина: отримує Духа на Йордані (2 Цар. 2: 15; Мт. 3: 16), очищує прокажених (2 Цар.; Мк. 1: 40–45); повертає мертвого сина його матері (2 Цар. 4: 18–32; Лк. 7: 11–17), і насичує натовп кількома хлібами (2 Цар. 4: 42–44; Мт. 14: 13–21). І що найважливіше, коли Ісус Навин переміг тих, хто поклоняється злу, Христос переміг самих злих духів. Тому, оскільки Ісус Навин і Єлисей отримали своє божественне доручення на Йордані, перші ніж негайно приступити до своєї місії, — де ще Ісус Христос міг отримати його божественне доручення, як не через хрещення від Йоана в ріці Йордані?
Хрещення від Йоана Хрестителя глибоко вкорінене в тогочасне юдейство. Воно стало продовженням розповсюджених обрядів очищення. Благочестивий юдей мив руки до ліктів після повернення з базару. Обряд омовіння всього тіла проводився у спеціальному басейні, що називався mikvah. Омовіння відбувалося після народження дитини, контакту з покіником. Під час археологічних розкопок у Кумрані, на березі Мертвого моря знайдено численні цистерни з’єднані з невеликими басейнами для омовінь, що засвідчує важливість обряду омовіння для спільноти Єсеїв, до якої, на думку ряду дослідників, належав і Йоан Хреститель. Крім Кумрану, схожі басейни археологи знаходять є Єрусалимі та багатьох інших місцях поселення євреїв тих часів. Це доводить, що обряди омовіння були важливими і широко розповсюдженими, і що хрещення від Йоана було обрядовим актом, який, ймовірно, міг повторюватися регулярно. Але під час такого хрещення на людину не сходила благодать Святого Духа (окрім Хрещення Ісуса). Воно не відкривало людині дорогу до вічного життя, а тільки готувало людство до приходу Месії.
Ісус Христос, приймаючи хрещення у Йордані, приймає його від Бога Отця через слова: Це є Син Мій улюблений, якого Я собі вподобав, і в якому Моє благовоління» (Мт. 3: 17) і від Святого Духа, що, мов голуб, зійшов на Нього, а також — від людини-пророка, Йоана, який засвідчує про нього своїм учням і всьому народу.
У цій події Бог вперше являє себе людям як Свята Трійця: Син воплочений прийшов на Йордан хреститися і почати своє Благовістя, Отець голосом з небес засвідчив Синове достоїнство, а Святий Дух зійшов на Сина. Завдяки цьому Богоявленню і всьому, що було далі, Святою Трійцею звершене наше спасіння.
Найдавніше іконографічне зображення Богоявлення датується III ст. і знаходиться воно в римських катакомбах. У ранньохристиянській традиції розкриття богословської програми богоявленського циклу мало ширший зміст: занурення у води Йордану символізувало також Зішестя Ісуса до пекла, а винурювання — Вознесіння до Царства Бога Отця.
У празникових рядах іконостасів церкви Св. Юра також присутній цей сюжет — у наві (станковий) на емпорі (монументальний), — який є одним із дванадцяти найбільших християнських свят, таїнство якого ми звершуємо щороку 19 січня.
Автор – Юлія Лаврись, наукова працівниця відділу пам’яток дерев’яної архітектури
Світлини – Володимир Пограничний, завідувач відділу природи
