Одним із засадничих етапів побудови Християнської Церкви є вшанування святих апостолів Петра і Павла. Їх називають першоверховними апостолами за особливе служіння Господу і поширення віри Христової. У цих святих був різний шлях до Небесної Слави. Апостол Петро був одним з перших і найближчих учнів Христа. Він піддався спокусі і відштовхнув Спасителя, тричі відрікшись від Нього, але потім покаявся. Навернення Петра – взірець того, яким чином людська воля повинна підпорядковуватись волі Божественній.
Святого апостола Петра вважають засновником Західної Церкви та першим Папою Римським. Він 25 років займав пост першого єпископа Риму (з 43 до 68 рр.) і очолив колегію з дванадцяти головних апостолів. Християнська церква прославляє духовну твердість святого Петра та розум святого Павла, вшановуючи цих апостолів. Павло, на відміну від рибалки Петра, уособлював інтелектуальну освіту свого середовища. Він був переконаним фарисеєм і фактично очолював переслідування християн, тому під час подорожі до Дамаску йому стається видіння Христа, яке його осліплює. Після відновлення зору, Павло навертається у християнство і починає проповідувати. Він, як і Петро, визнає можливість людського каяття та навернення. Апостол Павло не спілкувався з Ісусом особисто і навіть не входив до числа його дванадцяти учнів. Після увірування, Павло став одним з першим богословів християнства та апостолом язичників, який роз’яснював вчення Христа, підтверджував необхідність Тайни Євхаристії та заперечував юдохристиянство. Чотирнадцять послань апостола Павла є основним джерелом відомостей про християнські вчення і складають головну частину Нового Завіту.
Церква акцентує увагу на різноманітності людських характерів і шляхів, що ведуть до Господа, прославляючи апостолів Петра і Павла в один день – 12 липня (29 червня за старим стилем). Християнський Римський престол особливо відзначає двох мучеників, які загинули на його Теренах. І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність у Римі у 76-77роках , а потім страчено. Відразу після цього почалося їх вшанування.
Найбільш ранні зображення апостолів відомі з III- IV століття у фресках катакомб Прісцили (Італія). Їх тоді малювали по-різному: то молодими і безбородими, то зрілими людьми з бородою, очевидно, бралися до уваги прижиттєві перекази описів Петра і Павла, які лягли в основу цих традицій. Характерним атрибутом апостолів є сувої – символи християнського вчення. У пізніших середньовічних зображеннях святий апостол Петро тримає ключі від Царства Небесного, ілюструючи євангельський текст (Матв. 16:19), а святий Павло – меч, яким його стратили, і книгу, яка вказує на те, що він був автором послань. Зображення апостолів також стали неодмінною приналежністю до деісусного чину в іконостасі. Апостол Петро розміщувався праворуч від Спасителя, наступним після архангела Михаїла, а апостол Павло – ліворуч за архангелом Гавриїлом.
Найстарішими пам’ятками іконопису музею “Дрогобиччина” є п’ять ікон кін. XV століття деісусного чину, серед яких є “Святий апостол Павло” та “Святий апостол Павло”. Ікони походять з давнього іконостасу дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста – однієї з найбільш ранніх пам’яток українського дерев’яного будівництва XV -XVII ст. Унікальність цієї святині полягає в тому, що, крім самобутніх архітектурних форм, в її інтер’єрі збереглися надзвичайно цікаві взірці мистецтва – монументальні розписи та ікони.
Давні дрогобичани шанобливо ставилися до церковних цінностей, здійснюючи корективи оформлення інтер’єру свого храму, які вносилися відповідно до фінансових надходжень і потреб. Старі ікони без поновлень демонтовувались і закріплювались окремо на стінах. Завдяки цьому зберігся (на жаль, не повністю) єдиний в Україні фрагмент іконостасу кінця XV ст. – деісусний чин, оригінальність та висока фаховість виконання якого свідчать про непересічність майстрів, які його створили.
Ікони цього “Деісуса”: “Святий апостол Петро” та “Святий апостол Павло” мають вправний малюнок постатей. Грамотно знайдені пропорції голови до висоти тіла, що надає зображенню підкресленої монументальності, так важливої для їх сприйняття на висоті розширеного тябла. Порівняно невеликі святі апостоли Петро та Павло виконані у повний ріст і вирізняються своєрідною тенденційною спрямованістю до декоративності, що проявляється не стільки в колориті, скільки в захопленні орнаментальністю. Це відчутно і в трактуванні форми, і в барвах кожної з ікон. Вони мають червоні поля з невибагливими чорно-білими орнаментами, які контрастують із зеленим тлом. На поземах виростають різноманітні пишні хвощеподібні кущі з червоними ягідками, які надають малярству килимового аранжування. У малюванні ликів апостолів і моделюванні їх об’ємів поєднуються традиційні прийоми, які походять ще з домонгольської доби з характерними для XV ст. мішкоподібними тінями під очима і злегка розбіленими світлами на ликах.
Автори цих живописних робіт, виконаних із урочистою піднесеністю, були вихідцями з провідного малярського осередку єпархії м. Перемишля. Ці майстри творили пам’ятки, своєрідно синтезуючи поствізантійське та готичне мистецтво, тому з’являлися особливо неповторні ікони з рисами, характерними лише західноукраїнському тогочасному іконопису.
Не менш поширеним в українському іконописі був напрям, заснований на засадах переосмисленого діалогу з кращими зразками малярства доби Палеологівського ренесансу. Головними ознаками іконопису цього напряму було прагнення галицьких художників малювати підкреслено монументальні постаті святих на іконах, а руки та лики – кольором, наближеним до тілесного, та співставляти кольорові партії з контрастно соковитими тонами. Своєрідний живопис дрогобицьких давніх ікон також вказує на те, що в добу середньовіччя на наших землях набула розквіту і творилася високопрофесійна культура, яка характеризувалася підкреслено національними ознаками і мала велике пошанування серед українців.
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка відділу сакрального мистецтва.
