21 травня християнська церква вшановує пам’ять святих рівноапостольських покровителів християнства Костянтина і Олену, одних із найшанованіших святих православної церкви.
Свята Олена народилась у 247 році у провінції Витанії. Не зважаючи на те, що походила вона не зі шляхетного роду, одружилась із військовим офіцером Костянтином Хлором, у шлюбі з яким народився майбутній правитель Костянтин Великий.
Свята Олена була взірцем смирення та відданості Господу. Після смерті чоловіка присвятила себе допомозі бідним та нужденним. Вона збудувала багато церков та монастирів. У 80-річному віці у Олени було видіння, у якому було наказано відправитись до Єрусалиму, щоб віднайти реліквії Страстей Господніх. Тут вона зустрічається із патріархом Макарієм, разом із яким на горі Голгофі віднайшли хрест, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. Частину цього хреста Олена передала імператору, а частину залишила у Єрусалимі.
Заслуга святої Олени полягає і в тому, що вона посприяла очищенню святих місць від язичницьких культових капищ і споруд, а також будівництву близько 80 християнських церков на Єлеонській горі та у Вифлиємі, а також храму гробу Господнього (Воскресіння) у Єрусалимі.
Після цього вона повертається до Царгорода, де її син Костянтин вирішив збудувати місто Оленопіль на честь своєї матері. Олена не погодилась, але попросила щоб місто назвали Лукіянія – на честь святого Євангеліста. Померла свята Олена у смиренні та святості близько 328 року.
Син св. Олени Костянтин (306-337 рр.) відомий передусім тим, що у у 313 році він разом із співправителем Ліцинієм підписав Міланський едикт, у якому було проголошено свободу віросповідання для християн і припинено гоніння на них. А також переніс столицю з Риму до Візантії, яку назвав Константинополем. Імператор вів боротьбу з єресю донатистів та аріян, які заперечували суть спасителя.
У 325 році став одним з ініціаторів скликання Першого Вселенського (Нікейського) Собору. Помер св. Костянтин Великий у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві святих апостолів у Константинополі.
Іконографія зображень Костянтина і Олени передусім пов’язана із Хрестовоздвиженським сюжетом одного із дванадесятих християнських свят, оскільки рівноапостольні відіграли ключову роль у цій події. Переважно їх зображають обабіч хреста, як символ торжества віри та Церкви. Саме таке зображення на намісній іконі церкви Воздвиження.
Що стосується святоюрської церкви, то тут воно дещо різниться від традиційної іконографічної композиції, хоча богословська програма розпису також стосується саме Хрестовоздвиженської тематики. Зокрема, Костянтин та Олена зображаються на фоні стіни, що символізує Храм Гробу Господнього в Єрусалимі. Центральне місце у цій композиції відведено патріарху Макарію, який зображений на кафедрі і тримає високо над головою Хрест, прикрашений зеленню, що є традиційним атрибутом святкової літургії галичан та Дрогобича, зокрема.
Патріарха зображено у святительському облаченні – омофорі та саккосі. Традиційно обіруч Макарія зображено двох дияконів. Перед Макарієм – тетрапод із зеленим покривалом, що є символом життя, вічності, а також святого Духа.
У нижній лівій частині ікони ми бачимо зображення святої Олени у царських шатах та з короною на голові. У руках вона тримає цвяхи як атрибут Страстей Христових. Поруч із Оленою, очевидно, традиційно для цієї іконографічної тематики зображено Іоана Златоуста, святителя, що символізує важливість Хресної жертви.
Праворуч від тетрапода – постать Костянтина Великого у багатих імператорських шатах також з короною на голові. Імператорське облачення червоного кольору, що символізує передусім царську гідність, жертовну любов, Божественну енергію та вогонь Святого Духа. Традиційним для галицької ікони, та зокрема у дрогобицької є зображення кліру та прихожан церкви, чиї лики Стефан Медицький писав із натури. Очевидно, це є клір Перемишлянської єпархії і ктитори та жертводавці храму.
Авторка тексту – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури.
Світлини – Володимир Пограничний.
