Напередодні храмового празника – ще один допис з історії Східницької парохії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. Із нещодавно опрацьованих архівних матеріалів музею «Дрогобиччина» пропонуємо кілька документів про підготування до будівництва нового храму.

Лист (Ч.4352) греко-католицької Єпископської Консисторії у Перемишлі до декана Дрогобицького і пароха у Стебнику, о. Стефана Хиляка, щодо необхідності звернення до ц. к. Староства у Дрогобичі про проведення конкуренційного засідання для будівництва нової мурованої церкви та ремонту парохіяльного будинку у Східниці. Написаний 6.09.1895 р. на аркуші канцелярського паперу з філігранню (зірочки), розміром 34х21 см. Папір ‒ пожовк, зі слідами згинів, поплямлений. Текст ‒ завірений підписом єпископа Юліяна (Пелеша). На звороті – адреси та поштові штампи.

Це відповідь Консисторії на звернення парохіяльного комітету Східниці.

Висловлене прохання про присутність о. декана на тому засіданні, як представника Ординаріату: «… поставляючи заразомъ Вашу Всечестнộсть Отпоручникомъ Ординаріатскимъ до повысшой розправы съ возваньемъ, ей въ томъ свойствҍ отвҍтно до часу и мҍстця присутствовати и содҍйствовати».

Є подібний лист (Ч.6270) із таким самим змістом (йдеться про будову нової мурованої церкви і дзвіниці) від 14.12.1896 р., завірений Костянтином Чеховичем, домінантом Єпископським.

Лист (Ч.82) о. Григорія Савицького до деканального уряду щодо відзначення окремих парохіян Східниці за жертвування для церкви. Написаний на тонкому папері, розміром 34х21 см, який пожовк, забруднений, з надривами по краях та слідами згинів. Далі – мовою оригіналу:

«До Пречестного гр.к. Уряду Деканального въ Стебнику.

Понеже у мене есть звычай передъ праздникомъ св. О. Николая обходити село съ св. Крестомъ и отправляти «Трисвятое», длятого я немогучи быти на послҍдномъ соборчику дня 16/12, отсылаю въ залученю «книжечку членьску» Ч.548 а относительну вкладку, якоже на шематизмъ и вҍстникъ епархіяльный въ квотҍ 12 зр. 50 кр. отсылаю одновременно переказомъ почтовимъ.

При сей случайности осьмҍляюся просити, щобы Высокопреподобный Отець Намҍстникъ изволили ласкаво ниже вымҍненыхъ благодҍтелей Церкви въ Сходници выслати до помҍщеня ихъ въ «Вҍстнику епархіяльномъ» а для первыхъ т. е. Петра и Сабины Нановскихъ, которыи кромҍ Евангелія въ цҍнҍ 130 зр. жертвовали перше дуже много дробнҍйшихъ рҍчей до мҍстцевой Церкви, просити Высоко-Преосвященного о надҍленіє ихъ грамотою похвальною. Въ томъ дҍлҍ я удавался уже передъ годомъ до Всесв. Консисторіи съ особнымъ прошеніемъ, однакоже до теперъ моє прошеніє осталося, по неизвҍстной мнҍ причинҍ, безъ отвҍта и увзгядненя. Я длятого удаю ся теперъ въ томъ самомъ дҍлҍ до Высокопреподобного Отца Намҍстника, може скорҍйше моє прошеніє буде увзгяднено.

Благодҍтелҍ суть слҍдуючіи:

Петръ и Сабина Нановскіи, якъ высше сказано справили «Евангеліє» за 130 зр.

Николай Дмытришинъ, купилъ паукъ за 175 зр.

Мокрина Пронҍвъ, плащаницу за 55 зр. 2 покровци за 6 зр.

Іосифъ Пындакъ, бурсу за 6 зр. 50 кр.

Дмытро Дзюбакъ, хоруговъ за 16 зр.

Петръ Дмытришинъ, «Хлҍбницу» за 45 зр.

Въ послҍдныхъ дняхъ г. Зыгмунтъ Пачесневскій жертвовалъ на імҍючуся будовати новую Церковъ 100 зр.

От гр. к. Уряда парохіяльного

Сходница 19го Грудня 1895 г.

Гр. Савицкій

Парох»

Із Листа (Ч.805) греко-католицької Єпископської Консисторії у Перемишлі до уряду деканального за 19.12.1895 р. також довідуємось, що подячну писемну грамоту від Єпископського Ординаріату мають вручити парафіянці зі Східниці Матроні (мало б бути, Мокрині) Пронів за її пожертву 60 зол. на купівлю плащаниці.

Цей рукописний текст на 1-й стор. подвійного аркуша канцелярського паперу ‒ завірений підписом єпископа Юліяна (Пелеша), угорі зліва – тиснений штамп Консисторії, на 4-й стор. – адреси і поштові штампи.

Ще один документ з історії парафії ‒ Виказ товариства тверезості у Східниці за 1893 р., написаний парохом о. Григорієм Савицьким 12.04.1894 р. на аркуші канцелярського паперу з філігранню (зірочки). Поданий у вигляді таблиці, де у графах вказано: місцевість, парох, чи створене товариство і відколи саме, кількість вірних на парохії, кількість осіб-членів («число заприсяженыхъ на все» і «до часу и якъ на долго»), кількість заприсяжених за звітний рік («на все» і «до часу»), вік залежних від алкоголю («чи піяньство бộльше оказує ся у молодежи чи у старшихъ»), причини п’янства і чи є за нього покарання, чи «суть налоговыі піяки» і що робиться для подолання цієї проблеми…

Такі звіти подавались згідно з Розпорядженням Ординаріату від 17.06.1892 р. (Ч.540).

До Виказу додається супровідний лист (Ч.30) о. Савицького до уряду деканального у Стебнику, написаний на аркуші канцелярського паперу з філігранню (зірочки), розміром 34х21 см. Папір ‒ пожовклий, зі слідами згинів, поплямлений.

У таблиці-звіті о. Григорій Савицький вказує, що у Східниці «формального общества нҍтъ»; зазначає, що на парохії є «800 душ гр. кат. обряда», що за роки 1883-1893 «сложили присягу тверезости 242 человҍкъ отъ 1-5 лҍтъ», а за звітний 1893 ‒ «сложило присягу 32 человҍкъ отъ 1-го-5 лҍтъ». Парох пише, що п’янство поширене «майже въ однаковой пропорціи такъ между старшими якъ и молодшими», що «зверхность громадска» не карає п’яниць, «суть налоговыи піяки» і «позитивного нҍчого не сдҍлано въ устраненію піяньства», а у графі «Що за причина піяньства?» вказує: «Жиди и фабрики». У графі «Чи неналежалобы устроити миссію?» священник пише: «Ізъ миссіи користь сомнительна по причинҍ обстоятельствъ спріяючихъ піяньству».

Зазначу, що т. зв. тверезницький рух у Східній Галичині розпочався ще 1845 р., у період її перебування у складі Австрійської держави, завдяки усвідомленню греко-католицьким духовенством проблеми із вживанням спиртного та пошуку способів боротьби із цим злом.

У законодавчих гілках влади українську інтелігенцію представляло небагато осіб, тому приймати закони, які б зменшували споживання алкоголю по містах і селах, було дуже важко. Проти такої політики були, звичайно ж, і власники закладів, де продавали спиртне. Тому й почало греко-католицьке духовенство організовувати товариства тверезості. Завдяки митрополитові Йосифу Сембратовичу створювались окремі місійні товариства священників, щоб виголошували на службах проповіді проти пʼянства. У квітні 1874 р. митрополит звернувся до народу із посланням «О великім достоїнстві чоловіка», у якому засудив пияцтво і закликав боротися з ним. Цей рух був підтриманий папою Пієм IX, який, на прохання митрополита Йосифа Сембратовича, надав братствам тверезості певні пільги. Також відбувалися т. зв. місії тверезості, під час яких мешканці засновували товариства тверезості, давали клятви відречення від горілки та ставили хрести тверезості. Наступний митрополит, Сильвестр Сембратович, продовжив справу свого попередника. У листопаді 1896 р. він видав розпорядження про внесення змін до статутів братств тверезості. Згідно із цим документом братства отримували власні знамена та печатки, а один із пунктів забороняв братчикам брати участь у гостинах, де частували алкогольними напоями.

Багато дослідників української історії вважають, що антиалкогольна кампанія дала поштовх для розвитку на західноукраїнських землях кооперативного руху. Та й взагалі тверезницький рух наклав свій відбиток на всі сфери життя українського народу, адже допомагав населенню усвідомити себе носієм української національності, здатної будувати власну українську державу.

Автор тексту – Ірина Сенюра, молодша наукова працівниця відділу фондів.

Світлини – Марія Русин.