На 23 лютого цього року випадає м’ясопусна неділя, у яку читається уривок про Страшний суд (від Матея). Цей євангельський текст спонукає до роздумів про швидкоплинність життя, про покаяння та розкаяння, спокуту та, як результат, праведність, про гріх та покарання.

Із євангельського уривку ми дізнаємось про те, що Страшний суд – це загальний суд, бо відноситься до кожної людини, живої чи тієї, що відійшла у «кращі світи», праведника чи грішника. А як ми дізнаємось із послань апостолів Петра та Юди, це стосується навіть і падших ангелів, яких Господь «зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня» (Юд. 1:6).

Святитель Теофан Затворник пише: «Підуть праведники у життя вічне, а останні грішники у муки вічні. Чи закінчаться колись ці муки? Якщо закінчиться диявольська злоба, то й муки закінчаться. А ось чи закінчиться колись злоба сатани? Подивимось і побачимо тоді. А до того часу живімо так, щоб заслужити життя вічне, яке не матиме кінця».

Очевидно, така теза і стала базою в богословській програмі іконографії і теми Страшного суду, яка є однією з головних в монументальному та станковому малярстві. Сюжет будується на вченні про друге Причастя Христа – «кінець світу», Воскресіння із мертвих та «Суд Божий», про що сказано у біблійних та апокрифічних текстах; творах Отців Церкви і богословів, зокрема Святого Єфрима Сирина, Палладія Мейха та Мейха Григорія.

В українському іконописі сцени Страшного суду відповідали не лише Візантійським канонам, а в основному будувались на творчій уяві маляра, завдяки чому ікони Страшного суду набули унікальних, властивих тільки українському малярстві самобутніх рис. Вони мали для Церкви важливе значення і повинні були бути зрозумілими для кожного християнина.

На відміну від інших іконографічних сюжетів у Страшних судах автор більше вдавався до особистого розуміння і бачення сюжету, зокрема, у зображеннях грішників та пекельних мук. Це було їхнім відображенням тогочасної моралі. З таких сюжетів можна було побачити одяг, меблі, посуд того часу.

Одним із найдавніших зображень Страшного суду в українському малярстві є зображення цього сюжету у стінописі Кирилівської церкви в Києві, датовані другою половиною XII століття в мініатюрі «Київського псартиря» 1397 року.

Зазвичай сцени Страшного суду зображались на західній стіні церкви, рідше на південній, зокрема для того, щоб вірні, виходячи з храму, пам’ятали про те, що їх чекає після смерті. Саме на південній стіні цю композицію зображено Стефаном Медицьким у другій половині XVII століття церкви Святого Юра в Дрогобичі. У сценах композиції центральне місце займає постать Христа на троні, 12 апостолів, престол з євангелієм. Справа можна побачити як чорт і ангел піднімають людей з могил, а Мойсей веде на Суд народи. Зокрема, тут зображені жиди, греки, турки, татари, німці та румуни. Зліва – зображення пекла у вигляді гієни вогненної, у пащі якої зображено Юду на колінах у Люцифера. Зацікавленість викликає зображення грішників, серед яких переважно одні жінки.

Відвідавши церкву Святого Юра, дрогобичани та гості нашого міста зможуть ознайомитися із неповторним стінописом Стефана Медицького як в монументальних сценах Страшного суду, так і в інших сценах Богословської програми розпису церкви, яка є перлиною дерев’яної архітектури XVII століття.

Авторка тексту – Леся Летнянчин, завідувачка відділу пам’яток дерев’яної архітектури.

Світлини – Володимир Пограничний.