«В пам’ять замученому воїнові за волю України»… Такою присвятою на меморіальній таблиці у Відні вшановано пам’ять ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурга – Лотаринзького (1895-1948), представника однієї із найславетніших європейських монархічних династій.
Великий прихильник України і борець за її незалежність, увійшов у її історію під іменем Василя Вишиваного, яке отримав у середовищі Січових Стрільців за давньою козацькою традицією.
Ще 17-річним юнаком таємно здійснив 40-денну поїздку на Гуцульщину і відтоді зачарувався цим краєм, гостинністю та щирістю українців. Повернувся Вільгельм додому «иншим, як виїхав», і вже згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в його активну участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.
Вільгельм фон Габсбург у мемуарах писав, що почувався чужим у своєму високому оточенні і «…був одиноким архикнязем, який для того не брав участи в коронації цісаря Карла, щоб оминути ці церемонії, я зголосився тоді хворим. Мені закидали тоді, що я солідаризуюся з Українцями, які усуваються від того торжества».
Шлях до військової служби розпочався для Вільгельма з навчання у Військовій академії ім. Марії-Терези у місті Вінер-Нойштадт. Після її закінчення у лютому 1915 р. отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го уланського полку, рекрутованого із українців Золочівщини (нинішня Львівська область). Архикнязь із великою прихильністю ставився до підлеглих, щиро опікувався ними і взагалі вважав українців найкращими, «золотими» жовнірами. «Мою сотню, яка складалася тільки з Українців (я Поляків усунув), прозивали «червоною» або «cоціялістичною», а мене «червоним принцом». Розуміється, соціялістом прозвали мене не тому, що я ширив соціялізм, тільки тому, що я старався, щоб кождий мій козак мав українську синьо-жовту відзнаку, що тоді уважали в Австрії просто зрадою, бо всіх Українців уважали русофілами». Сам архикнязь Вільгельм одягнув вишиванку, яку подарував один із його солдатів, і отримав своє друге ім’я – Василь Вишиваний, відтоді неофіційно позиціонувався як українець.
Спілкуючись із вояками-галичанами, він почав ретельно студіювати українську мову, знайомитися з українською історією, літературою, піснями. Згодом у своїй автобіографії ерцгерцог згадував, що першою українською книжкою, яку прочитав, була мала «Історія України» М. Грушевського. Потім ознайомився із творами І. Франка (особливо велике враження на нього справила поезія «Каменярі»), Т. Шевченка, В. Стефаника, Ю. Федьковича, Г. Хоткевича, Л. Мартовича, стрілецькою літературою.
Ерцгерцог Вільгельм, як член династії Габсбургів, у 1916 р. стає членом палати панів австрійського парламенту, починає обстоювати українські національні інтереси в Австро-Угорщині. У коло українських політичних зацікавлень молодого ерцгерцога увів барон Казимир Гужковський, офіцер австрійської армії, якого у той час було призначено старостою Дрогобицького повіту. Саме К. Гужковський, який відіграв важливу роль у справі організації Легіону УСС, а згодом – УГА, знайомить його із знаковими українськими політиками – Є. Петрушевичем, Є. Олесницьким, К. Левицьким, бароном М. Васильком. Знайомство переросло в щиру приязнь двох однодумців: «ми є «кровні» принаймні в нашому спільному способі мислення», – писав архикнязь підполковнику.
За сприяння Вільгельма Габсбурга відомого українського вченого Івана Горбачевського було призначено міністром охорони здоров’я. А задля звільнення Митрополита Андрея Шептицького, якого вважав «святою людиною», ерцгерцог використовував доступні йому зв’язки в дипломатичних сферах. Коли ж митрополит 10 вересня 1917 р. повернувся з російського полону до Львова, то саме В. Габсбург урочисто його вітав від імені імператора Карла І. Відтоді молодий ерцгерцог стає бажаним гостем у резиденції митрополита, постійно контактував у політичних справах і листувався з ним.
Під час підписання Брестської угоди УНР з країнами Четверного союзу архикнязь Вільгельм сприяв реалізації українських національних інтересів За цим договором австро-угорські війська були передислоковані в Україну. В. Габсбург у квітні 1918 р. очолив групу «Архикнязя Вільгельма», до якої входив і Легіон УСС. Січові Стрільці взяли участь у боях проти більшовиків за Херсон, Нікополь і Олександрівськ (нині – Запоріжжя). 10 червня 1918 р. групу ерцгерцога Вільгельма було перекинуто в район Єлисаветграда (нині – Кропивницький). До речі, туди ж прибув і Вишкіл УСС, яким командував дрогобичанин Гриць Коссак.
Патріотична діяльність В. Габсбурга, зростання його популярності викликали занепокоєння вищого австрійського і німецького командування, а також гетьмана П. Скоропадського. У кінцевому результаті за наказом австрійського командування на початку жовтня 1918 р. Легіон УСС було відправлено на Буковину, а після проголошення 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки він став організаційним ядром її збройних сил – Української галицької армії.
В. Вишиваний безпосередньої участі в Листопадовому Зриві не брав, однак виявив себе як її послідовний прихильник. І хоча на той момент лікувався у госпіталі, отримавши зі Львова депешу від Д.Вітовського, він зробив усе можливе, щоб терміново передислокувати туди частину вишколу і Гуцульську сотню на чолі з О. Букшованим. До галицької столиці, де відбувалися вирішальні події, Вільгельм Габсбург приїжджає як приватна особа. Проте за рішенням уряду ЗУНР, аби уникнути звинувачень з боку Антанти у спробі втілення у життя монархічної ідеї на чолі з В. Габсбургом, він має відійти від активної служби і бути інтернованим у монастирі оо. Василіан у Краснопущі. Ерцгерцог Вільгельм лояльно поставився до цієї пропозиції, а згодом у Краснопущу прибув полковник Д. Вітовський і від імені президента Є. Петрушевича вручив грамоту про присвоєння почесного звання «полковника війська українського».
Архикнязь жив у цьому монастирі на Тернопільшині як приватна особа до 6 травня, а потім через Станиславів рушив на Гуцульщину, де 6 червня потрапляє в румунський полон. Його знову було інтерновано у монастирі Кальдарушани поблизу Бухаресту. На вимогу уряду УНР у вересні 1919 р. Василь Вишиваний був звільнений і прибув до Кам’янця-Подільського. «По моїм безробіттю в полоні мені дуже хочеться працювати для України і я працюю, доки матиму змогу», – писав тоді у своїх мемуарах. Директорія УНР призначила його начальником відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального штабу. Вільгельм взявся за формування мережі військових шкіл для Армії УНР і, використовуючи своє знання мов, налагодив для цієї мети контакти з військовими місіями держав Західної Європи.
Однак Василь Вишиваний недовго служив в армії Директорії. Відданий українській справі, він украй негативно поставився до укладеної С. Петлюрою у квітні 1920 p. Варшавської угоди, згідно з якою диктатор УНР відрікся від Галичини на користь Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку, виїхав через Румунію і Чехословаччину до Відня, де на початку січня 1921 р. опублікував гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз Польщі з УНР «неприродним».
Роки українських національних визвольних змагань – це найяскравіша сторінка діяльності Василя Вишиваного. Опинившись у Європі, він і надалі постійно цікавився подіями в Україні, приймав активну участь у житті української діаспори та лобіював визнання української самостійності серед династичних кіл Європи. Архикнязь Вільгельм підтримував зв’язки із провідними діячами української еміграції: Є. Петрушевичем, П. Скоропадським, Є. Коновальцем, Є. Чикаленком, В. Липинським, Д. Дорошенком, а також був активною фігурою в багатьох планах і проектах, що стосувалися не лише Галичини, а й України загалом.
У 1921 р. у Відні видав власну збірку поезій «Минають дні» українською мовою, присвятивши її «борцям, що впали за волю України» – січовим стрільцям. Василь Вишиваний у вірші «До зброї!» палко закликає до подальшої боротьби:
«До зброї! До зброї, стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте, як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!»
У роки ІІ Світової війни В. Габсбург проживав у Відні під наглядом гестапо, безстрашно співпрацюючи з українським підпіллям ОУН і французьким рухом Опору. Після захоплення міста радянськими військами ерцгерцог опинився в англійській зоні, проте продовжував підтримувати відносини з українським націоналістичним рухом, і тому потрапляє у поле зору спецслужб.
Наприкінці серпня 1947 року у Відні Вільгельма Габсбурга було заарештовано агентами радянської військової контррозвідки. Згодом його доставлено до Києва, де впродовж півроку в МГБ УРСР тривало слідство. У кінцевому результаті його було звинувачено у зв’язках з ОУН, співробітництві з англійською і французькою розвідками і засуджено до 25 років позбавлення волі. Габсбург-Вишиваний мужньо тримався на допитах і не зрадив своїх переконань, однак морально і фізично виснажений, 18 серпня 1947 р. помер в тюремній лікарні Лук’янівської в’язниці.
Так драматично завершився шлях Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного на українській землі. Це був справжній український патріот, який навіть у найважчі часи завжди вірив «…в самостійність і соборність нашої, нам всім так милої, держави України»…
Авторка тексту – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.
Світлини – з відкритих джерел.
