13 листопада християни східного обряду вшановують пам’ять Святителя Івана Золотоустого.
Його ім’я пов’язують з багатьма званнями: Отець Церкви, святий, учитель, чудотворець, проповідник христової віри, архієпископ Константинополя та ін., проте, почесні титули «Вселенський учитель» та «Золотоустий» офіційно надані йому на Халкедонському соборі у V столітті за надзвичайну красномовність і за винятковий дар богонатхненного слова. Сьогодні збереглися 17 його трактатів, понад 700 автентичних проповідей, коментарі до Євангелія від Матвія та листи апостола Павла (до римлян, коринтян, ефесян, євреїв). Іван Золотоустий також вважається одним із Святителів та Отцем Церкви східного обряду разом з Григорієм Богословом та Василієм Великим.
Йому судилося подолати нелегкі випробування: його відлучили від Церкви на двох соборах, оголосили єретиком, чаклуном, злодієм, розбещувачем (усього 47 пунктів смертних злочинів у звинувачувальному акті) та заслали у вигнання та ізоляцію. Та життєвий шлях святого став втіленням усіх його проповідей, взірцем досконалої незлобивості, непохитної віри, незламної мужності і відваги, божественної терпеливості та найвищої подяки у благословенні усіх Божих присудів. Останні слова Святителя, змученого тяжкими хворобами і переслідуваннями, були: «Слава Богу за все!».
Ім’я Золотоустого намагалися викорінити не лише з Церкви, але й з пам’яті людей. Та вже через 30 років Константинополь зустрічав вигнанця: Босфорська протока перетворилася на вогняне море, де не було місця між човнами – усе було всіяно свічками та смолоскипами, які несли віряни, зустрічаючи свого нетлінного патріарха.
Найдавніші зображення Івана Золотоустого знаходяться у церкві Санта Марія Антиква в Римі на фресках сер.VII і сер. VIII стт. Та в храмі Святої Трійці на Синаї – ікони VII – VIII ст.
Вшанування Святителя прийшло в Київську Русь разом із хрещенням. У мозаїках Софії Київської з’явилися зображення Івана Золотоустого в XI ст. Його образ часто розміщували на Царських воротах. Пізніші ікони з Іваном Золотоустим мають виклад його життя та діянь в окремих сценах. Традиційно його зображають як середнього віку єпископа з Євангелієм в руці, темноволосим, з невеликою бородою.
Дуже творчо і своєрідно зображений Святитель Іван Золотоустий у середньовічних розписах дрогобицьких церков. У 1613 році в церкві Воздвиження Чесного Хреста м. Дрогобича замовили оздобу стіни вівтарної частини.
Цей стінопис є унікальним: невеличка площа його вкрита монументальними розписами, що з одного боку навіть дивують своєю догматичністю програми, а з іншого – це твір безумовно містечкового майстра, який був глибоко обізнаний з місцевими традиціями і вподобаннями, прагнучи задовольнити потреби усіх ктиторів церкви, утримуваної зваричами. Розпис здіймається вгору кількома регістрами. У нижньому ярусі – незвичний «Деісіс», персонажі якого в повний зріст вписані в аркаду. Крім цих фігур тут зображено св. Мельхіседека, який чомусь одягнений у єпископські хрещаті шати (згодом його зображення буде в більшості іконостасів на дияконських дверях і сформується певна його іконографія). Незабуті тут і Авраам, і три Святителі, а серед них – Іван Золотоустий і Кирило Олександрійський. На жаль, через те, що з південного боку згодом було прорізано двері, втрачено декілька постатей святих першого регістру. Вище майстер подав низку пророків в округлих обрамленнях на чорному тлі. Далі на центральній осі композиції зображено Христа – Ангела Великої Ради, який представляє Софію – Премудрість Божу. Над ним, вже на брусах шатрового верху, – два ангели, а ще вище – малярство завершується монументальною поясною постаттю Богородиці з дитям, яке Вона обіймає обома руками (т. зв. «Втілення»). Обабіч центральних зображень ангелів бачимо євангелістів, а поруч Богородиці з дитям – архангелів, ангелів, серафимів, сонце і місяць.
Таку складну програму стінопису, безумовно, розробив освічений священик разом з іконописцем. Вона контрастує своєю богословською глибиною зі стилем малярства, яким її було втілено. Розписи створювалися дуже сміливим і прогресивним малярем, який по-народному розумів красу. Створюючи образи Святителів, він працював широким пензлем, узагальнюючи форму, і не звертав увагу на погрішності рисунку. Перший регістр, разом із зображенням Івана Золотоустого, художник відділив горизонтальною білою смугою, яку прикрасив червоним квітковим візерунком, що нагадує оздоби рукописів. Медальйони з пророками розташовані на чорному тлі, виділені кожен вертикальним рослинним орнаментом. Євангелісти в медальйонах розташовані між величезними вазонами з квітами. Вся ця орнаментика, збагачена стилізованими орнаментами і квітами, надає, непритаманної для вівтаря – найсакральнішої частини храму, святковості і засвідчує особливо шанобливе ставлення дрогобицьких зваричів до культу цих церковних святих.
У дрогобицькій церкві Святого Юра на південній стіні четверика нави також зображено монументальні розписи Трьох Святителів: святого Івана Золотоустого, святого Григорія Богослова, святого Василія Великого авторства Стефана Поповича Медицького II пол. XVII ст.
Цей стінопис дуже нагадує однойменну гравюру львівського «Анфологіону» 1638 року: Три Святителі в повний ріст в єпископських одежах, кожен з них лівою рукою тримає Євангеліє, а правою – благословляє. Святий Іван Золотоустий тут зображений, порівняно з іншими, значно молодшим. Очевидно, що давні дрогобичани по – особливому ставилися до Отців Церкви ( а серед них – до Івана Золотоустого), розміщуючи високо на чільному місці в наві, поруч із образами Бога та Богородиці, художник створив їх велично монументальними, підкреслюючи значущість їх для людей та вказуючи заслуги Святителів перед Христовою Церквою.
Від того часу і до сьогодні немає імені святого, яке б Церква згадувала частіше за Івана Золотоустого – кожен день, на кожній літургії, складеної ним, звертаючись до Господа впродовж цілого року.
У проповідуваннях цього Святителя втілилися загальні риси, що характеризують глибоке знання Святого Писання та постійне прагнення з’ясувати його зміст, розуміння і проникнення в суть Христового вчення та неповторна ясність викладу думок, створених за натхненням божественної благодаті, сповнених сили, жвавості, наочності і цікавості.
Шануючи пам’ять Івана Золотоустого, намагаймось уподібнитись йому у вірі, читаймо його духовні повчання, і, дотримуючись Божих заповідей, впустімо у своє серце Христа, як він повчав нас: «Христос біля дверей ваших, відчиніть Йому. Вам належить віддати Йому найкращу кімнату, а Він просить у вас лише кутка. Розмістіть Його, де хочете, на задвірках з вашими слугами, у повітці чи хліву з вашими конями й віслюками – тільки прийміть Його».
Авторка тексту – Леся Косаняк, завідувачка Галереї сакрального мистецтва.
Світлини – Володимир Пограничний.
