“Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”.
175 днів проіснувала об’єднана Українська Народна Республіка. Попри своє недовге життя ця політична одиниця надзвичайно важлива в історії становлення української державності як ще одне свідчення потреби українського народу та готовності його провідників до власної суб’єктности на світовій політичній арені.
- 1 грудня 1918 року у Фастові ухвалили “передвступний” договір між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір. Наступним кроком мало стати об’єднання двох частин України в одну державу.
- 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу.
- В інших українських містах до офіційного заходу уже готувались завчасно. Майже в кожному повітовому містечку, де діяла влада ЗУНР, у січні 1919 р. відбулися святкові віча.
20 січня 1919 року в Дрогобичі на площі Ринок зібралися понад 15 тисяч людей. «Нині впали всі окови і кордони <…> Встала Україна від Мукачева до Прип’яті, від Сяну по Кавказ, одна, велика вільна народня, без холопа і пана», наголосив делегат УНРади д-р Рудольф Скибінський.
Всеукраїнський трудовий конгрес ратифікував Акти соборності. До речі, головою президії було обрано Семена Вітика. Постать С. Вітика можна визначити як яскраву, але й суперечливу та складну в тогочасному українському політикумі. В історію періоду ЗУНР С. Вітик увійшов, насамперед, як очільник Державного нафтового комісаріату, створеного на основі нафтової комісії у складі Дрогобицької повітової УНРади.
Поступово українська влада утвердилася і почала втілювати в життя політику ЗУНР. Попри зовнішню загрозу, місто швидко набуло нового вигляду: були встановлені україномовні вивіски та дороговкази, перейменовано вулиці та площі.
Про «початок нової ери в дрогобицькій гімназії» писала газета «Дрогобицький листок»: 1 лютого 1919 року державну гімназію під керівництвом Андрія Алиськевича урочисто переведено на українську мову навчання. На святі, яке розпочалося богослуженнями в парохіяльній церкві та в синагозі, були присутні педагоги, молодь, а також представники усіх цивільних і військових властей на чолі з повітовим комісаром Антіном Горбачевським і отаманом Іваном Грабовенським. До молоді звернувся відомий проповідник о. Василь Кункевич: «…сьогодні перший раз урядово загомонить в дрогобицькій гімназії українське слово, бо сьогодні паде раз на все система польського виховання, яка для української молодіжи була убійча».
У музейній колекції Акт Злуки та існування об’єднаної УНР представлені невеликою, однак дуже цінною збіркою різних експонатів. З міркувань безпеки більшість із них нині зберігається у фондосховищі, проте з нагоди 105-ї річниці ми запрошуємо вас до віртуальної тематичної експозиції на нашому сайті.
Унікальна світлина із фондової збірки, на звороті якої є напис
«Українській похід в Дрогобичи в р. 1918»
Фотолистівка досить понищена, тому складно визначити учасників походу і точну дату. Однак як зазначає завідувачка відділу історії Зоряна Кордуба у своїй статті, присвяченій музейній колекції періоду ЗУНРу, в тому часі відбулася цікава подія, про яку повідомлялося у газеті «Дрогобицький листок» від 2 грудня 1918 р.: «Вчера пополудни переїздили через Дрогобич наші браття закордонці, українські козаки з армії Петлюри на поміч галицькій Україні. Дорогих гостей сердечно витала дрогобицька громада на чолі з презідією Управи УНР в Дрогобичи. Витайте нам милі браття з над Дніпра!»
Ця фотографія цікава та важлива не лише, як історичний експонат ХХ століття, але й як свідчення розуміння дрогобичанами важливості об’єднання усіх українських земель в єдину державу. Враховуючи, що подія відбулась до Проголошення Акта Злуки, властиво восени 1918 року, підпис на світлині «Український похід в Дрогобичи» ще раз це підтверджує.
Мапа
«Україна: Карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти»
У музейній збірці є унікальна мапа України, надрукована відомим віденським картографічним видавництвом Г. Фрейтаґа і Берндта. На цій карті, створеній ще до проголошення ЗУНР, позначені нові державні та ще не означені границі. Вона цікава тим, що на території Галичини, зокрема, вказано «копальні солі і джерела нафти». Вірогідно, цю карту укладав вчений-географ, картограф та історик Степан Рудницький. Властиво, саме він започаткував картографію в українській географічній науці. Степана Рудницького називають основоположником й української військової географії. Завдяки його праці Україна чи не вперше постає як цілісна просторова одиниця.
«Україна: Карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти. — Київ, 1919: У другому році відбудування Української Держави; Виконання Ґ. Фрейтаґа і Берндта у Відні».
До Української держави на цій мапі належали також території Придністров’я, частина Білорусі – Берестейщина, Пінщина, Гомельщина, Стародубщина та східна Слобожанщина (сучасна Курська та Воронежська області – клин простягався на 100-250 км), Крим. Карта цікава тим, що на ній одночасно позначені кордони держав і території розселення українців.
Грошові знаки об’єднаної УНР
ЗУНР не мала власних емісій грошових знаків, тому в державі курсували австрійські корони. Проте галицький уряд, зважаючи на економічні чинники об’єднавчого процесу УНР та ЗУНР та брак достатньої кількості корон у державних касах, спочатку запровадив в обіг гривню як засіб платежу, а згодом — як обов’язкову грошову одиницю поряд із коронами. Законом від 4 квітня УНРада ухвалила рішення про впровадження в обіг валюти УНР.
Завідувачка відділу історію у своєму дослідженні цитує часопис «Дрогобицький листок»:
«По думці закона Української Національної Ради з дня 4 цвітня 1919 всі уряди, інституції і приватні особи обовязані приймати при вплатах і виплатах на рівні з коронами українські гроші: гривні і карбованці, а іменно:
1 гривня = 1 корона
1 карбованець = 2 корони »
У музейній збірці зберігаються зразки банкнот, які були в обігу в той час: австрійські корони та грошові знаки УНР — гривні, карбованці і дрібна «розмінна монета» — шаги. Особливо цінна купюра номіналом 5 гривень, адже це єдині державні паперові гроші, надруковані на території ЗОУНР.
Цікаво, що банкноти в народі отримали свої назви. Наприклад, шаги, які на реверсі мали надрук «Ходить нарівні з дзвінкою монетою», називали «метеликами», адже коли на базарах вітер видував шагові гроші з рук, то люди говорили: «Де там тобі ходять, коли літають неначе метелики».
Поштові марки України після Акту Злуки
У 2001 році Степан Кікта передав музеєві «Дрогобиччина» велику особисту бібліотеку і цінну колекцію марок. Особливої уваги заслуговує серія оригінальних поштових марок, які були замовлені Урядом ЗУНР у 1919 році державній друкарні у Відні та передані в 1920-му Урядові Уповноважених Диктатора ЗУНР на еміграції.
Марки виготовлені за проєктом Івана Іванця номіналами 10, 20 і 50 сотиків та 1 і 10 корон. На жаль, вони так і не були в офіційному поштовому обігу. Напис на марці «Українська Народня Республіка З. О.» і зображення Тризуба, архистратига Михаїла і галицького лева символізує соборність усіх земель України. 30 квітня 1923 року еміграційний уряд Петрушевича офіційно припинив свою діяльність, тож марки було комісійно знищені і лише невелику їх частину було збережено із архівальною метою.
Також нагадуємо, що період ЗУНРу та УНР досліджують музейні та місцеві науковці, деякі з праць представлені у нашому Віснику «Записки, присвячені дослідженням природи, історії та культури Дрогобиччини», тож пропонуємо вам їх до читання також:
Дрогобич періоду ЗУНР через призму музейних пам’яток
Державні структури ЗУНР у Дрогобичі листопад 1918 – травень 1919 року
Із чужим гаслом «PRO PATRIA» 1916 року
чи «З Франкового духа печаттю…»?
Полковник Гриць Коссак та деякі невідомі музейні пам’ятки
Над проєктом працювали:
- Авторка ідеї, візуалізація та адаптація тексту – Зоряна Погранична, завідувачка інформаційно-видавничого відділу
- Текст, інформаційна історична довідкa– Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії
- Текст для поширення проєкту у соціальних мережах – Ольга Вереницька, практикантка інформаційно-видавничого відділу, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка
- Редагування – Тетяна Шумська, провідна редакторка інформаційно-видавничого відділу
