Про відзначення 145-річчя письменника Всеукраїнською науковою конференцією, присвяченою пам’яти Володимира Бірчака (1881–1952), яка відбулася 12 березня 2026 р. в музеї «Дрогобиччина» від ініціятора та співорганізатора акції, доцента ДДПУ ім. І.Франка ОЛЕГА БАГАНА
Проведення конференції у такому масштабі – понад 30 тем доповідей – це великий успіх з огляду на те, що це ще маловідомий і маловивчений, замало спопуляризований письменник. Вшанування Володимира Бірчака в Дрогобичі вже давно потребувало належних форм і якостей. Фактично це була друга, після Івана Франка, постать за всю історію міста за своїм культурним значенням. Популярний і різнобічний літератор, чудовий публіцист, освітянин і просвітянин, вихователь молоді, політичний діяч і чільний учасник ЗУНР (заступних голови Дрогобицької повітової ради) – лише ці характеристики перетворюють Бірчака на знакову постать епохи. Окрім того від 1920-го року літератор проживав на Закарпатті, викладав українську мову в Ужгородській гімназії, організовував місцевий Пласт, будував культурне життя краю, написав серію концептуальних літературознавчих праць (особливо – вартісну книгу «Літературні стремління Підкарпатської Руси» (1922), став чільним журналістом краю, був соратником Августина Волошина в побудові Карпатської України в 1939 р. Тож і для Закарпаття, з його складним внутрішнім суспільно-політичним становищем, – це визначна, епохальна постать.
В юності Володимир Бірчак брав активну участь у львівській модерністській літературній групі «Молода Муза» (1906–1909), редагував її журнали «Руська хата» і «Світ». Він є автором кільком збірок оповідань, трьох історичних повістей, двох соціяльно-реалістичних повістей про інтелігенцію. Всього у книжковому форматі за життя автора вийшло 15 прозових книг. На сьогодні лише кілька його творів були перевидані, починаючи від 1990-го року, тому спадщина письменника потребує ще належної популяризації і фахового трактування.
Вартує відзначити, що про творчість В.Бірчака написано дві дисертації: ужгородцем Петром Ходаничем (1996) та дрогобичанкою Сніжаною Новак (2008). Сніжана Новак спільно із Володимиром Пограничним підготувала й книгу літературної критики та публіцистики В.Бірчака, яка вийшла у дрогобицькому видавництві «Коло» в 2021 р., в ній вперше опубліковано багато маловідомих статей автора.
Напередодні 1-ї Світової війни Бірчак, який проживав у Дрогобичі від 1908 року (всього прожив у місті приблизно 11 років), був явним лідером місцевої інтелігенції: активний просвітянин, організатор освіти, один з ініціяторів першої приватної української школи, ідейний лідер як людина з чітким національним світоглядом в час, коли серед інтелігенції домінували соціялістично-космополітичні переконання. Це й поставило Бірчака в 1818–1919 рр. на переше місце при створення ЗУНР в Дрогобичі (формально головою міста був Семен Вітик, але пописався тоді як деструктивний діяч через свій лівий світогляд та амбіційність). Про ці події Володимир Бірчак написав дуже вартісні спогади.
Тож сьогодні сміливо можемо назвати Володимира Бірчака головним форматором української ідентичности в Дрогобичі на початку ХХ ст., в тоді ще дуже занедбаному в плані національної консолідованости місті, якщо порівнювати Дрогобич з іншими містами Галичини: Станіславовом, Тернополем, Коломиєю, Перемишлем, Стриєм, Рогатином, Бережанами, Бродами тощо.
Наша конференція стала першим всеукраїнським вшануванням пам’яти видатного дрогобичанина, в ній взяли участь науковці з кількох українських університетів. Її назва: «Постать Володимира Бірчака і національно-культурні процеси на Дрогобиччині в 1900—1920 роках» апелювала до ваги саме Дрогобича в житті письменника. День12-го березня був вибраний не випадково – це день його народження. У такий спосіб ми хотіли нагадати про гідну людину, яка свої останні роки провела в жахливих московських концтаборах (Бірчак був ув’язнений у 1945 р. в Празі й жорстоко покараний засланням).
Конференцію організували: Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради (керівник – Володимир Ханас), Музей «Дрогобиччина» (директорка – Алла Гладун), Дрогобицький державний університет ім. Івана Франка і його кафедра української літератури і теорії літератури та науково-дослідна лабораторія франкознавства (ректорка – Валентина Бодак), Інститут Івана Франка НАН України (директор – Євген Нахлік), Ужгородський національний університет (доцента – Оксана Кузьма), Комунальний заклад «Закарпатський інститут післядипломної освіти» (доцентка – Наталія Ребрик).
Окремо вартує подякувати директорці музею «Дрогобиччина» Аллі Гладун за організаторську сумлінність та вченому секретареві конференції Володимирові Пограничному за підготовку документальної та рекламної основи заходу. І, зрозуміло, всім працівникам музею «Дрогобиччина» за підготовку акції.
Можемо похвалитися певними відкриттями нашої академічної акції: вже за попередньо надісланими матеріалами було виявлено невідоме фото письменника зроблене у віці 24-ох років, знайдено його забутий спогад про роки навчання у Львівській Академічній гімназії, який ми передрукуємо в підсумковому збірнику, виявлено кілька маловідомих статей тощо. Самі доповіді науковців часто опиралися на ще невідомі та невивчені факти. Назву для зацікавлення громади лише кілька прикладів. Ірина Руснак (Київський столичний університет ім. Б.Грінченка) розповіла про цікавезну полеміку Бірчака із Уласом Самчуком щодо шляхів відновлення державности України; Андрій Ребрик (Ужгород-Київ, Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАН України), який сам є активним пластуном, дослідив на невідомих фактах історію участи Бірчака в закарпатському Пласті; Петро Ференц (Рахів) проаналізував Бірчакову критику й концепцію розбудови Карпатської України, виявивши свою добротну політологічну підготовку; Євген Нахлік (Львів) дослідив невідомі листи Бірчака і його знайомих та цікаво описав тему ідейних шукань письменника у 1920-і й 1930-і роки; Оксана Кузьма (Ужгород) вивчила Бірчакову концепцію літературної освіти, чим показала автора чудовим педагогом та теоретиком. Тобто вже цей коротенький огляд дозволяє зрозуміти, що конференція висвітлила нові простори у темі життя і творчости Володимира Бірчака.
Плідним був і підсумковий круглий стіл, в якому взяв участь керівник Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради Володимир Ханас, який, до слова, підготував вельми кваліфікований і концептуальний науковий виступ на конференції. Усіма учасниками були підтримані висновки про те, що Володимир Бірчак як видатна постать потребує додаткових і нагальних кроків щодо меморіалізації пам’яти про нього, тож було запропоновано встановлення стелли або погруддя письменникові в міській зоні між будинком повітової управи та колишньої гімназії, з якими пов’язана його діяльність, піднято питання про присвоєння його імені одному із навчальних закладів міста, про встановлення меморіальної таблиці в приміщенні головного корпусу Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка, де письменник пропрацював понад 10 років; заплановано звернутися до Любинецької громади Стрийського району (с. Любинці – місце народження письменника) з тим, щоб встановити меморіальний знак в рідному селі; відзначено потребу повнішого видання творів В.Бірчака, над чим вже працює група науковців. Зрозуміло, що заплановано за результатами виголошених доповідей видати колективну монографію, яка буде першим таким виданням в пам’ять про Володимира Бірчака.
Отже, спільним зусиллями вдалося зробити важливу справу: перед громадою Дрогобича і всієї України висвітлено гідне ім’я творчої і стражденної людини, яка прогоріла все своє життя чинним патріотизмом, невсипущою працею та жертовністю.
Автор тексту – Олег Баган.
Світлини – Ігор Фецяк.
