Ім’я та окремі твори геніального українського поета стали відомі за межами України вже після виходу в світ «Кобзаря», і на шляху поширення безсмертної поезії Тараса Шевченка німецькомовних перекладів було найбільше.
Німецька Шевченкіана бере початок з 1843 року, коли з’являється інформація без підпису про видану в 1841 році в Петербурзі його поему «Гайдамаки», а в 1862 році надрукована нова стаття про Шевченка, в якій вже повідомляється про смерть поета. З того часу інтерес до цієї постаті в Німеччині поступово зростає, з’являються справді талановиті переклади, які дуже точно відтворювали красу Шевченкового слова.
Одним із перших західноєвропейських дослідників та перекладачів Шевченка вважається австрійський поет Й. Георг Обріст, який у 1870 році в чернівецькій друкарні видав книгу «Т. Г. Шевченко, український поет. Нарис життя з додатком його поезій у вільному перекладі Й. Г. Обріста». Починає перекладати Шевченка також німецький поет і перекладач Віктор Умляуф фон Франквель, який в 1883 році опублікував разом із вступною статтею поему «Кавказ».
Значне пожвавлення в ознайомленні зарубіжних країн із Шевченком спостерігається вже на початку XX століття і цьому сприяють його ювілеї 1911 і 1914 років. З’являються високохудожні переклади поезій Шевченка, активно вивчається його творча спадщина.
Першим книжковим виданням перекладів Т. Шевченка на теренах Німеччини була збірка відомої німецької поетеси й перекладачки Юлії Віргінії, видана в Лейпцигу в 1911 році «Ausgewählte Gedichte von Taras Schewtschenko» («Вибрані поезії Тараса Шевченка»), яка, отримавши схвальний відгук у німецьких літературних колах, дуже сприяла популяризації письменника в Європі.
Висловлюючи своє захоплення самобутнім талантом Т. Шевченка та вважаючи його «echten Dichter» (справжнім поетом), який може претендувати на видатне місце у світовій літературі, Ю. Віргінія глибше, ніж попередні перекладачі, відчула соціально-політичне звучання творчості Шевченка, її загальнолюдські мотиви. У 1910 році декілька її перекладів поезій Т. Шевченка увійшли до збірки «Freiheit und Arbeit» («Свобода і праця»), виданої в Лозанні.
Збірка «Вибрані поезії Тараса Шевченка» була помітним явищем в історії перекладання Шевченка як за добором поезії, різноманітністю, так і за художнім відтворенням, а найголовніше – за якістю перекладів, прокладаючи Шевченкові нові шляхи в країни німецької мови. Загалом Юлія Віргінія переклала тридцять віршів і поем Шевченка, зокрема «Тече вода в синє море», «Віє вітер, віє буйний», «Ой одна я одна», «Садок вишневий коло хати», «Огні горять», «Заповіт», «Кавказ», «Ой чого ти почорніло», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Іван Підкова», «Гамалія», «Єретик»…
Цікаво, що у передмові авторка зазначає, що у своїй роботі послідовно дотримувалася останнього, двотомного видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, опублікованого Іваном Франком у 1908 році, а також висловлює щиру подяку пану Андрію Микитяку, учителю середньої школи в Стрию за безцінні поради та допомогу. Видання ілюстроване художніми роботами Тараса Шевченка.
Це раритетне видання із автографом о. Данила Бодревича, пароха церкви Успіння Божої Матері в селі Порохник (нині Прухник, Польща), у 1967 році передав до музею дрогобичанин Й. Д. Бодревич, його син.
Ще одне знакове видання із музейного зібрання – переклад повісті Шевченка «Художник» («Der Künstler») німецького літературознавця, публіциста, перекладача та професора із Галичини Артура-Еміля Зеліба, видане в Лейпцігу в 1912 році, вступну статтю до якого написала Юлія Віргінія.
Артур Зеліб народився на Львівщині, в селі Облазниця поблизу Жидачева, навчався у Львівському, а згодом у Лозаннському університеті. Він був великим шанувальником і популяризатором творчості Тараса Шевченка: брав участь у підготовці альманаху «Freiheit und Arbeit» («Свобода і праця»), виданого в Лозанні в 1910 році, в якому опублікував статтю «Taras Schewtschenko», виступав із доповідями до ювілейних дат українського поета. Саме Артур Зеліб залучив до співпраці Юлію Вірґінію та був одним з ініціаторів видання книги вибраних поезій у її інтерпретації, допомагаючи з українською мовою.
Цікаво, що у справі видання творів поета німецькою мовою Артур Зеліб листувався з Іваном Франком, який «старався власним прикладом показати, як треба перекладати Шевченка», вважаючи, що для цього потрібні «золотарі з дуже делікатним струментом і дуже ніжною рукою». Слід згадати, що Тарас Шевченко написав повість «Художник» під час його заслання у Новопетровському укріпленні в 1856 році, «коли режим там став уже легший, і новий начальник, майор Усков, дозволив йому писати, хоч, що правда, нишком, та ще з умовою, щоб він писав по-московському (українське слово могло накликати більшу біду!)».
Тож Артур Зеліб використав українськийпереклад Олександра Кониського «Артист», надрукований у львівській «Зорі» в 1894 році, який вважався найдавнішим (і найкращим), адже «сам Кониський дуже старався підробитися під Шевченковий стиль»…
Це рідкісне видання, ілюстроване роботами Шевченка-художника, в 1946 році музею подарував Лев Львович Ольшанський, його тодішній директор.
Ці раритетні німецькомовні видання Тараса Шевченка – не лише окраса музейної збірки, а й свідчення того, який вагомий внесок зробили перекладачі у становленні й розвитку зв’язків української літератури з німецькою. В наш час твори Тараса Шевченка перекладені 52 мовами народів світу, ставши невід’ємною частиною національної культури багатьох народів світу.
«Хто не чував про Шевченка?», – писав у 1871 році літературознавець і перекладач Павлин Свенцицький у брошурі «Вік ХІХ у діях літератури української»: «Байрона – розуміють два мільйони англічан, Гете – мільйон німців, Словацького – півмільйона поляків. Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів».
Авторка тексту та світлин – Зоряна Кордуба, завідувачка відділу історії.
