Лесині дні у музеї!

До 150-ти річчя з дня народження Лесі Українки музей «Дрогобиччина» презентував прижиттєві видання поетеси, полотно Народного художника України Михайла Біласа «Лісова пісня» (за мотивами одноіменної драми-феєрії), а також персональну виставку народних строїв, які були характерні для Полісся, Волині, Поділля… колекціонерки Нелі Скрипченко.

Лариса Петрівна Косач, яка увійшла у світову літературу, як Леся Українка була не лише поетесою, драматургом європейського рівня, талановитим перекладачем з багатьох мов, але й знаменитою фольклористкою. У цій царині їй вдалося зробити чимало. І це було природно, адже зростала в родині Драгоманових-Косачів, де національна ідентифікація усіляко утверджувалась, плекалась, шанувалась і вважалась престижною. Достатньо згадати Лесину маму Олену Пчілку, яка залишила чималу етнографічну наукову спадщину і запровадила моду на українські вишиванки. Вивченню українського фольклору присвятив своє життя й чоловік Лесі Українки Климент Квітка.

Ми всі пам’ятаємо, в якому віці Леся написала свій перший вірш «Надія», проте мало хто знає, що майстерно вишивати дівчинка почала ще швидше – у п’ятирічному віці. Першу сорочку вишила для батька. За спогадами наймолодшої сестри Ізидори, Леся виготовила для нього на іменини також з бісеру та шовку пантофельку для кишенькового годинника.

Про вклад Лесі Українки у вивчення, збереження, популяризацію українського народного мистецтва (музичного, літературного, декоративно-ужиткового) була присвячена імпреза у Палаці мистецтв напередодні ювілею – 24 лютого.

У доповіді наукового працівника музею Ольги Бунди прозвучало ряд цікавих фактів про діяльність письменниці як фольклористки. Зокрема, з цікавістю слухали присутні розповідь про організацію та фінансування першого аудіо запису кобзарів та лірників на фонографі. Саме завдяки Лесі Українці, яка з чоловіком залучила до цієї історичної події й нашого видатного земляка, композитора та науковця Філарета Колессу, й була здійснена унікальна місія, що зберегла для нащадків неоціненну спадщину козацьких дум і пісень. Цей факт біографії вражає дивовижним Лесиним передбаченням. Адже через кілька років цей пласт нашої культури був знищений фізично репресивною радянською владою.

Маючи від природи абсолютний музичний слух, Леся Українка наспівала і записала кілька сотень народних пісень, які таким чином дійшли до наших днів.

Яскравий випадок із життя поетеси пригадала директор музею Алла Гладун. У Віденську оперу Леся Українка прийшла у народному строї і вишиванці всупереч тогочасному дрес-коду. Це був виклик на той час і це було характерно для її мужньої і цільної натури.

Свою колекцію народних строїв презентувала у Палаці мистецтв головна дійова особа цієї імпрези – Неля Скрипченко, відкриваючи присутнім таємниці, магію символів, традиції, особливості українських національних стороїв у різних регіонах.

Органічно звучала цього дня українська народна музика у виконанні бандуристок із Дрогобицького коледжу імені В. Барвінського (Софія Тихоліз, Анна Яцинич, Уляна Гужан та Вікторія Матвеїчева) та козацькі пісні, які дарував учасникам та гостям імпрези відомий дрогобицький лірник та кобзар Василь Кирилич. P.S. Усі учасники урочистості висловились за підтримку петиції до Міністерства культури з приводу некоректного напису на пам‘ятнику Лесі Українки на Байковому цвинтарі російською мовою з приводу начебто близькості до «пролетарского движения»

Автор: Надія Кікта, завідувачка відділом європейського мистецтва
Світлини: Зоряна Погранична, Ігор Фецяк

Поділитись з Друзями